Вант-Гофф Якоб Хендрік (30.08.1852—1.03.1911) — нідерландський фізико-хімік, один із засновників фізичної хімії та стереохімії. Народився в Роттердамі. Закінчив Вищу технічну школу в Делфті (1871). Вдосконалював знання в Лейдені, Бонні, Парижі, Утрехті. Був професором Амстердамського (з 1878), Лейпцизького (з 1887) і Берлінського (з 1896) університетів, директором Інституту фізичної хімії в Амстердамі (з 1888).
Першим розвинув у 1874—75 теорію просторового розміщення атомів у молекулах органічних сполук (стереохімічна гіпотеза), вивів одне з основних рівнянь термодинаміки — рівняння ізохори, а також формулу залежності хімічної спорідненості від константи рівноваги хімічної реакції при постійній температурі (рівняння ізотерми). Розробив теорію розведених розчинів, виходячи з аналогії між речовинами в газоподібному і розчиненому станах, поширив закони ідеальних газів на розведені розчини і вивів закон осмотичного тиску (закон Вант-Гоффа). Увів у 1890 поняття твердих розчинів, застосувавши до твердих тіл свої уявлення про розчини. За дослідження з хімічної динаміки та осмотичного тиску Вант-Гофф першим удостоєний у 1901 Нобелівської премії з хімії.
Член низки академій наук і наукових товариств. Медаль Г. Деві (1893).