Вайскопф Віктор Фредерік ( народився 19.09.1908) — американський фізик-теоретик, член Національної АН (1952). Народився у Відні. Закінчив Геттінгенський університет (1931). У 1932 — 34 працював у Копенгагенському університеті, у 1934—37 —у Цюрихському політехнікумі. Переїхав у 1937 до США. У 1937-43 працював у Рочестерському університеті, у 1943 —46 —у Лос-Аламоській лабораторії, у 1946 — 60 і з 1965 — професор Массачусетського технологічного інституту, у 1961—65 був генеральним директором Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРНу).
Роботи стосуються ядерної фізики, фізики елементарних частинок, квантової теорії поля, квантової електродинаміки, фізики твердого тіла. У 1934 разом з В. Паулі показав можливість побудови послідовної теорії скалярного поля. Побудував (1936) теорію і дав розрахунки ефекту поляризації вакууму. Досліджував вплив кінцевих розмірів ядер на надтонку структуру (ефект Бора — Вайскопфа). Поряд з Г. Бете і Л. Д. Ландау є творцем статистичної теорії ядра (1937). Передбачив (1938) кулонівське збудження ядер. Разом з Г. Фешбахом розвинув схематичну теорію ядерних реакцій. Досліджував лембівський зсув і незалежно від інших пояснив його в 1947. Разом з Е. Конуелл розглянув (1950) розсіяння носіїв на заряджених домішках і дефектах (формула Конуелл — Вайскопфа). Розробив (1954) разом з Г. Фешбахом і К. Портером оптичну модель ядра. Показав логарифмічний характер розбіжностей у квантовій електродинаміці, зробив істотний внесок у проблему перенормувань маси і заряду в електродинаміці. Останнім часом дослідження присвячені теорії кваркової структури елементарних частинок.
Член низки академій наук і наукових товариств, зокрема АН СРСР (1976). Медалі М. Планка (1956), Е. Резерфорда, Національна медаль за науку (1980) та ін.