Вільгельм (13.1 1864-30.08.1928) — німецький фізик, член-кореспондент Берлінської АН. Народився в Гафкені. Закінчив Берлінський університет (1886). У 1890-1902 був асистентом Г. Гельмгольца у Фізико-технічному інституті (Берлін), у 1900-20 — професор Вюрцбурзького, у 1920-28 — Мюнхенського університетів.
Роботи стосуються теорії теплового випромінювання, оптики, термодинаміки, гідродинаміки, вивчення електричних розрядів у газах. У 1893 поширив поняття температури та ентропії на теплове випромінювання, показав, що максимум випромінювання в спектрі абсолютно чорного тіла зі збільшенням температури зміщується в бік коротких хвиль (закон зміщення Віна). У 1895 разом з О. Люммером розвинув ідеї Г. Кірхгофа про абсолютно чорне тіло, показав, що його можна здійснити у вигляді порожнини з внутрішніми дзеркальними стінками і вузьким отвором. У 1896, виходячи з класичних уявлень, вивів закон розподілу енергії в спектрі чорного тіла (закон випромінювання Віна). Однак, як з'ясувалося незабаром, формула закону випромінювання Віна виявилася правильною лише для коротких хвиль. Ці два закони Віна відіграли значну роль у розвитку квантової теорії (Нобелівська премія, 1911).
У 1902 встановив відхилення каналових променів в електричному і магнітному полях та виміряв величину відношення їхнього заряду до маси, довів також, що їхній заряд позитивний. Дослідив електричну провідність у металах (у 1913 дійшов висновку, що швидкість вільних електронів у металах не залежить від температури), катодні та рентгенівські промені. Виміряв у 1907 довжину хвилі рентгенівського випромінювання.