Веркін Борис Єремійович (народився 8.08.1919) — радянський фізик, академік АН УРСР (1972). Народився в Харкові. Закінчив Харківський університет (1940) і почав працювати у Фізико-технічному інституті АН УРСР. Після війни, у 1946—60 працював у цьому ж інституті. З 1960 — директор Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР.
Роботи присвячені фізиці і техніці низьких температур, зокрема дослідженню електронних властивостей металів, надпровідності, низькотемпературному матеріалознавству, кріогенній медицині і біології, фізиці кріогенних рідин, надпровідниковим магнітним системам і приладам. Спільно з Б. Г. Лазарєвим відкрив і вивчив (1949—51) осциляції магнітної сприйнятливості у широкого кола металів, показавши загальнометалеву природу таких осциляцій. Зробив внесок у вивчення природи магнітних властивостей металів, у вирішення проблеми електронного енергетичного спектра металів. Розробив (1967—75) метод тунельної спектроскопії. Довів можливість кристалізації молекул РНК і ДНК, запропонував новий метод вивчення міжмолекулярних взаємодій макромолекул — польову мас-спектроскопію, вивчив тунельні спектри низки біологічних молекул. Отримав низку нових результатів у кріогенному і космічному матеріалознавстві. Розв'язав задачу моделювання поведінки рідини в умовах невагомості. Спільно зі співробітниками створив перші в країні потужні надпровідні електричні машини, пасивні системи охолодження з твердим холодоагентом, низку надпровідникових приладів.
Державна премія СРСР (1978). Державна премія УРСР (1973).