Пекар Соломон Ісакович ( народився 16.03.1917) — радянський фізик-теоретик, академік АН УРСР (1961). Народився в Києві. Закінчив Київський університет (1938). У 1938-60 працював в Інституті фізики АН УРСР (з 1944 — завідувач відділу), з 1960 — завідувач відділу теоретичної фізики Інституту напівпровідників АН УРСР, з 1944 — також професор Київського університету.
Роботи стосуються теорії твердого тіла. Розробив (1939) кількісну теорію випрямлячів із запірними шарами. Увів (1946) поняття поляронів і розвинув (1946—49) їхню теорію. Запропонував низку методів і підходів, важливих для теорії твердого тіла. Обґрунтував (1946) метод ефективної маси електрона в кристалі і розвинув (1947 — 53) теорію домішкових електронних центрів і загальну теорію форми та температурної залежності смуг домішкового поглинання світла і люмінесценції, зумовленої електрон-фононною взаємодією. Увів поняття (1951) деформаційного потенціалу. Виконав цикл робіт з теорії екситонів, передбачив (1957) додаткові світлові хвилі в кристалах в області екситонного поглинання і побудував (1957 — 60) нову кристалооптику. Запропонував (1964) особливий механізм електрон-фононного зв'язку і на його основі теорію підсилення ультразвуку дрейфом носіїв струму. Передбачив (1969) можливість самостимульованої хемілюмінесцентної реакції в газах і розробив теорію її використання в хімічних лазерах. Отримав (1975) вираз для енергії довільно залежного від часу електромагнітного поля в середовищі з частотною і просторовою дисперсією.
Державна премія УРСР (1981). Створив школу фізиків (М. Ф. Дейген, М. О. Кривоглаз, Ю. Е. Перлін, К. Б. Толпиго, І. М. Дикман, Е. І. Рашба та ін.).