Брегга-Вульфа умова, визначає можливі напрямки виникнення максимумів інтенсивності пружно розсіяного на кристалі рентгенівського випромінювання при дифракції рентгенівських променів. Встановлена в 1913 незалежно один від одного англійським фізиком У. Л. Бреггом (W. L. Bragg) і російським ученим Г. В. Вульфом.
Якщо кристал розглядати як сукупність паралельних атомних площин, віддалених одна від одної на відстані d (рис.), то дифракцію випромінювання можна подати як відбиття його від системи таких площин. Максимуми інтенсивності (дифракційні максимуми) виникають при цьому тільки в тих напрямках, у яких усі відбиті атомними площинами хвилі перебувають в одній фазі, тобто під такими кутами 2ν до напрямку первинного променя, для яких виконується Брегга-Вульфа умова: різниця ходу між двома променями, відбитими від сусідніх площин, що дорівнює 2d sin ν, повинна бути кратною цілому числу довжин хвиль λ: 2d sin ν = mλ (m — ціле додатне число, зване порядком відбиття). Брегга-Вульфа умова може бути отримана з більш загальних умов дифракції випромінювання на тривимірній ґратці.
Брегга-Вульфа умова дає змогу визначити міжплощинні відстані d у кристалі, оскільки λ зазвичай відома, а кут ν (званий брегівським кутом) можна виміряти експериментально. Вона застосовується в рентгенівському структурному аналізі, рентгенографії матеріалів, рентгенівській топографії. Брегга-Вульфа умова залишається справедливою при дифракції γ-випромінювання, електронів і нейтронів (див. Дифракція мікрочастинок), при дифракції в періодичних структурах електро-магнітного випромінювання радіо- і оптичного діапазонів, а також звуку.