(нім. Oberton, від ober — верхній і ton — тон), синусоїдальна складова періодичного коливання складної форми з частотою, вищою, ніж основний тон. Будь-яке періодичне коливання можна подати як суму основного тону і обертонів, причому частоти і амплітуди цих обертонів визначаються як фізичними властивостями коливальної системи, так і способом її збудження. Якщо частоти всіх обертонів — цілі, кратні основній частоті, то такі обертони називають гармонічними, або гармоніками. Якщо ж частоти залежать від основної частоти складнішим чином, то говорять про негармонічні обертони. У цьому випадку періодичне коливання також може бути подане як сума гармонік, але це розкладання буде наближеним, тим точнішим, чим більше число гармонік взято. Якщо частота основного тону f (перший О.), то частота другого обертона дорівнює 2f або близька до цього значення, частота третього — 3f і т. д.