Амбарцумян Віктор Амазаспович (народився 18.09.1908) — радянський астрофізик і фізик, академік (1953), академік АН Вірменської РСР (1943), її президент (з 1947). Народився в Тбілісі. Закінчив Ленінградський університет (1928), у 1934 — 43 — професор цього університету. У 1943 переїхав до Єревана для роботи в Академії наук Вірменської РСР. З 1946 — директор Бюраканської астрофізичної обсерваторії і професор Єреванського університету. Роботи присвячені фізиці зір і туманностей, зоряній динаміці, позагалактичній астрономії та космогонії, ядерній фізиці. У 1930 з Д. Д. Іваненком припустив у ядрі наявність лише важких частинок і пояснив процес випромінювання електронів ядрами як їх «народження» за аналогією з випромінюванням фотонів, з ним же розвинув (1930) теорію дискретного простору-часу. Здійснив важливі дослідження з математичної теорії розсіяння світла в каламутному середовищі (Державна премія СРСР, 1946). Розглянув у загальному вигляді проблему перенесення випромінювання, яка має величезне значення для астрофізики. Уперше дав уявлення про клаптикову структуру поглинальної речовини в Галактиці і, виходячи з цього, розробив теорію флуктуації яскравості Молочного Шляху. Заклав основи статистичної механіки зоряних систем, зокрема встановив тривалість життя Галактики не більше 1010 років. Досліджуючи еволюцію зоряних скупчень, відкрив у 1947 новий тип зоряних систем, динамічно нестійких і таких, що розпадаються, — групи молодих зір (зоряні асоціації), чим довів, що процес зореутворення у Всесвіті триває й нині (Державна премія СРСР, 1950). Автор гіпотези про спільне походження зір і дифузних туманностей із щільних тіл незоряної природи. Розробив теорію баріонних зір, густина яких перевищує ядерну. Дослідження останніх років присвячені проблемі походження та еволюції галактик. Уперше розвинув уявлення про космогонічну активність ядер галактик, що визначає найважливіші нестаціонарні процеси в еволюції галактик — гігантські вибухи, викид значних мас речовини, потужне радіовипромінювання і т. п. Зокрема, виходячи з цієї ідеї, показав, що радіогалактики — не результат випадкового зіткнення двох галактик, як вважали після їх відкриття, а активна стадія еволюції галактик. Висловив новий погляд на джерела енергії зір, наприклад, на користь нетермоядерної природи зоряної енергії. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1968, 1978). Створив школу астрофізиків. Член багатьох академій наук і наукових товариств. У 1961—64 був президентом Міжнародного астрономічного союзу. золоті медалі М. В. Ломоносова і С. І. Вавилова, медалі П. Жансена, Г. Гельмгольца та ін. Головний редактор журналу «Астрофізика» (з 1965).
Амбарцумян Віктор Амазаспович
Амбарцумян Віктор Амазаспович (народився 18.09.1908) — радянський астрофізик і фізик, академік (1953), академік АН Вірменської РСР (1943), її президент (з 1947). Народився в Тбілісі. Закінчив Ленінградський університет (1928), у 1934 — 43 — професор цього університету. У 1943 переїхав до Єревана для роботи в Академії наук Вірменської РСР. З 1946 — директор Бюраканської астрофізичної обсерваторії і професор Єреванського університету. Роботи присвячені фізиці зір і туманностей, зоряній динаміці, позагалактичній астрономії та космогонії, ядерній фізиці. У 1930 з Д. Д. Іваненком припустив у ядрі наявність лише важких частинок і пояснив процес випромінювання електронів ядрами як їх «народження» за аналогією з випромінюванням фотонів, з ним же розвинув (1930) теорію дискретного простору-часу. Здійснив важливі дослідження з математичної теорії розсіяння світла в каламутному середовищі (Державна премія СРСР, 1946). Розглянув у загальному вигляді проблему перенесення випромінювання, яка має величезне значення для астрофізики. Уперше дав уявлення про клаптикову структуру поглинальної речовини в Галактиці і, виходячи з цього, розробив теорію флуктуації яскравості Молочного Шляху. Заклав основи статистичної механіки зоряних систем, зокрема встановив тривалість життя Галактики не більше 1010 років. Досліджуючи еволюцію зоряних скупчень, відкрив у 1947 новий тип зоряних систем, динамічно нестійких і таких, що розпадаються, — групи молодих зір (зоряні асоціації), чим довів, що процес зореутворення у Всесвіті триває й нині (Державна премія СРСР, 1950). Автор гіпотези про спільне походження зір і дифузних туманностей із щільних тіл незоряної природи. Розробив теорію баріонних зір, густина яких перевищує ядерну. Дослідження останніх років присвячені проблемі походження та еволюції галактик. Уперше розвинув уявлення про космогонічну активність ядер галактик, що визначає найважливіші нестаціонарні процеси в еволюції галактик — гігантські вибухи, викид значних мас речовини, потужне радіовипромінювання і т. п. Зокрема, виходячи з цієї ідеї, показав, що радіогалактики — не результат випадкового зіткнення двох галактик, як вважали після їх відкриття, а активна стадія еволюції галактик. Висловив новий погляд на джерела енергії зір, наприклад, на користь нетермоядерної природи зоряної енергії. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1968, 1978). Створив школу астрофізиків. Член багатьох академій наук і наукових товариств. У 1961—64 був президентом Міжнародного астрономічного союзу. золоті медалі М. В. Ломоносова і С. І. Вавилова, медалі П. Жансена, Г. Гельмгольца та ін. Головний редактор журналу «Астрофізика» (з 1965).