Бардін Джон (народився 23.05.1908) - американський фізик, член Національної АН (1954). Народився в Медісоні. Закінчив Вісконсинський (1828) і Прінстонський університети. У 1935-38 працював у Гарвардському університеті, у 1938 —41—у Міннесотському, у 1945 — 51 —у лабораторіях Белл-телефон, з 1951 — професор Іллінойського університету. Роботи присвячені фізиці твердого тіла і надпровідності. Разом з У. Браттейном відкрив у 1948 транзисторний ефект і створив кристалічний тріод з точковим контактом — перший напівпровідниковий транзистор (Нобелівська премія, 1956). Спільно з Дж. Пірсоном дослідив велику кількість зразків кремнію з різним вмістом фосфору і сірки і розглянув механізм розсіяння на донорах і акцепторах (1949). У 1950 з У. Шоклі увів поняття деформаційного потенціалу. Незалежно від Г. Фреліха передбачив (1950) притягання між електронами за рахунок обміну віртуальними фононами і в 1951 зробив спробу побудови теорії надпровідності, засновану на врахуванні електронно-фононної взаємодії, у 1952 провів обчислення притягання між електронами, зумовленого обміном віртуальними фононами. У 1957 спільно з Л. Купером і Дж. Шриффером побудував мікроскопічну теорію надпровідності (теорія Бардіна—Купера—Шриффера) (Нобелівська премія, 1972). Розвинув теорію ефекту Мейснера на основі моделі з енергетичною щілиною, незалежно від інших узагальнив у 1958 теорію електромагнітних властивостей надпровідників на випадок полів довільної частоти. У 1961 запропонував у теорії тунелювання метод ефективного гамільтоніана (модель тунелювання Бардіна), у 1962 обчислив критичні поля і струми для тонких плівок.
У 1968 — 69 був президентом Американського фізичного товариства. Медаль Ф. Лондона (1962), Національна медаль за науку (1965) та ін.