Бернуллі Данило (8.02.1700-17.03.1782) — математик і фізик, один із представників відомої династії Бернуллі. Син Й. Бернуллі. Народився в Гронінгені. Закінчив Базельський університет (1716). У 1725—33 працював у Петербурзькій АН, займаючись спочатку фізіологією, з 1730 керував кафедрою чистої математики. У 1733 повернувся до Базеля, де очолив спочатку кафедру анатомії та ботаніки, а з 1750 — кафедру дослідної фізики. Однак із Петербурзькою АН підтримував тісні зв'язки, залишаючись її почесним членом і публікуючи в її виданнях частину своїх робіт.
Основна його фізична праця — «Гідродинаміка», видана в 1738 у Страсбурзі (писати її Бернуллі почав ще в Петербурзі в 1728—29), містить фізичні основи механіки рідини. У цьому творі Бернуллі вперше вводить поняття роботи («абсолютної потенції»), користується поняттям коефіцієнта корисної дії (щоправда, не визначаючи його явно), формулює відоме рівняння стаціонарного руху ідеальної рідини (рівняння Бернуллі), яке є, по суті, окремим випадком закону збереження механічної енергії, викладає ідеї кінетичної теорії газів. Поряд із Л. Ейлером є творцем теоретичної гідродинаміки.
Дотримувався гіпотези, що теплота є рухом дрібних частинок тіла. Виходячи з гіпотези молекулярної будови матерії, першим дав теоретичне пояснення закону Бойля—Маріотта. У 1760 за допомогою сконструйованого ним електрометра дійшов висновку, що сила взаємодії електричних зарядів обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Надав (1743) магнітам підковоподібну форму.
Почесний член Берлінської та Паризької (1748) АН, Лондонського королівського товариства (1750).