Боголюбов Микола Миколайович ( народився 21.08.1909) — радянський фізик-теоретик і математик, академік (1953; член-кореспондент 1946), академік АН УРСР (1948). Народився в Нижньому Новгороді (нині Горький). У 1928 — 73 працював в АН УРСР (з 1965 — директор Інституту теоретичної фізики АН УРСР) і в 1936 — 59 — професор Київського університету. Одночасно з 1948 — у Математичному інституті імені В. А. Стеклова АН СРСР, з 1956 — в Об'єднаному інституті ядерних досліджень (з 1965 — директор) і з 1950 — професор Московського університету.
Фізичні дослідження стосуються статистичної фізики, квантової теорії поля, теорії елементарних частинок, математичної фізики. У 1932 — 43 спільно з М. М. Криловим створив теорію нелінійних коливань. Розробив методи асимптотичного інтегрування нелінійних рівнянь, що описують різні коливальні процеси, і дав їх математичне обґрунтування. Розроблені методи поширив на статистичну механіку. Уперше висловив (1945) ідею про ієрархію часів релаксації, яка має важливе значення в статистичній теорії незворотних процесів, створив (1946) ефективний метод ланцюжків рівнянь для функцій розподілу комплексів частинок.
Важливі результати отримані Боголюбовим у квантовій статистиці. Він поширив (1947) метод кінетичних функцій розподілу на квантові системи, розробивши загальний прийом побудови кінетичних рівнянь для цих систем, а метод побудови гідродинамічних рівнянь застосував (1963) для побудови гідродинаміки надплинної рідини. Розробив (1946) метод наближеного вторинного квантування для визначення енергетичного спектра слабозбуджених станів квантових систем, розрахував (1947—48) спектр елементарних збуджень слабо неідеального виродженого бозе-газу, показав, що його спектр має такі самі властивості, як і спектр гелію II, у результаті чого було створено теоретичну модель для пояснення явища надплинності гелію II. За дослідження в галузі статистичної фізики Боголюбов у 1947 і в 1953 удостоєний Державних премій СРСР. Побудував (1958) мікроскопічну теорію надпровідності, показав, що надпровідність можна розглядати як надплинність електронного газу, і розробив мікроскопічну теорію надплинності. Подальший розвиток ідеї надпровідності як надплинності фермі-систем привів (1958) Боголюбова до відкриття ефекту надплинності ядерної матерії. У 1958 за розробку нового методу в квантовій теорії поля і статистичній фізиці, що привів, зокрема, до обґрунтування теорії надплинності і надпровідності, Боголюбов був удостоєний Ленінської премії. Для вивчення надпровідних і надплинних систем Боголюбов розробив (1968) узагальнений метод Хартрі — Фока, в якому враховується існування корельованих пар частинок. Йому належить також важлива в теорії фазових переходів ідея про «квазісередні».
Фундаментальні результати, отримані Боголюбовим у статистичній фізиці, розвинуті в квантовій теорії поля, де йому належить низка результатів першорядного значення, зокрема нове формулювання квантової теорії поля (S-матриця в представленні взаємодії). В основу цього формулювання Боголюбов поклав не традиційний гамільтонів формалізм, а гайзенбергову S-матрицю розсіяння, що задовольняє вимогам коваріантності, унітарності і причинності. Умова причинності S-матриці, записана мовою варіаційних похідних, відома як умова мікропричинності Боголюбова (1955). Спільно з Д. В. Ширковим розробив метод ренормалізаційної групи (1955). Дав перше доведення дисперсійних співвідношень у квантовій теорії поля. Система основних положень, використана для виведення дисперсійних співвідношень, була надалі розвинена ним у самостійний загальний підхід до побудови релятивістської квантової теорії взаємодії частинок. У галузі симетрії сильних взаємодій займався кварковими моделями. Незалежно від інших запропонував (1965) тритриплетну кваркову модель і ввів нове квантове число — колір.
Засновник великої теоретичної школи (А. А. Логунов, Д. В. Ширков, О. С. Парасюк, В. А. Москаленко, А. Н. Тавхелідзе, І. Тодоров, В. П. Шелест, М. М. Боголюбов (молодший), П. М. Боголюбов, В. Л. Бонч-Бруєвич, В. Г. Кадишевський, В. А. Мещеряков, М. К. Поліванов, В. Г. Соловйов, Л. Д. Соловйов, Б. В. Струмінський, С. В. Тябліков та ін.). Почесний член багатьох академій наук і наукових товариств. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). Премія М. В. Ломоносова, медалі М. Планка (1973), Б. Франкліна (1974) та ін.