Боте Вальтер (8.1.1891-8.02.1957) — німецький фізик, один із піонерів ядерної фізики. Народився в Ораніенбурзі. Закінчив Берлінський університет (1912). У 1920-30 працював там же, у 1930—34 — професор і директор Інституту фізики університету в Гісені, з 1934 професор і директор Інституту фізики Гейдельберзького університету.
Роботи присвячені атомній і ядерній фізиці, фізиці космічних променів, прискорювальній техніці, нейтронній фізиці. Досліджував розсіяння альфа- і бета-променів, розвинув статистичну теорію множинного розсіяння на малі кути. Розробив у 1924 метод збігів, який набув широкого застосування і зумовив багато відкриттів (Нобелівська премія, 1954). У 1925, досліджуючи разом з Г. Гайгером розсіяння жорстких гамма-променів на електронах (комптон-ефект), уперше експериментально довів справедливість закону збереження енергії та імпульсу для кожного окремого акту розсіяння. У 1929 разом з В. Кольхерстером уперше застосував метод збігів для вивчення космічних променів і встановив, що до складу космічного випромінювання входять заряджені частинки, здатні проходити крізь значну товщу поглинальної речовини. У 1930 Боте разом з Г. Бекером, опромінюючи альфа-частинками низку елементів, зокрема берилій, виявив невідоме випромінювання, яке вони прийняли за жорсткі гамма-промені. Правильну інтерпретацію «берилієвого випромінювання» дав англійський фізик Дж. Чедвік, показавши, що воно являє собою потік нових частинок — нейтронів. У 1937 Боте разом з В. Гентнером спостерігав ядерний фотоефект у важких ядрах (від літію до вісмуту), зумовлений жорсткими гамма-квантами з енергією 12—17 МеВ. Разом зі співробітниками побудував у Гейдельберзі прискорювач Ван де Граафа і циклотрон (1943). Запропонував (1935) запис рівняння ядерних реакцій.
Створив школу фізиків (1953).