Дзялошинський Ігор Ехіельевич (народився 1.02.1931) — радянський фізик-теоретик, член-кореспондент АН СРСР (1974). Народився в Москві. Закінчив Московський університет (1953). У 1954—65 працював в Інституті фізичних проблем АН СРСР. З 1965 — завідувач сектору Інституту теоретичної фізики АН СРСР. У 1966—70 — також професор Московського фізико-технічного інституту, з 1970 — Московського університету.
Праці стосуються статистичної фізики, теорії багатьох тіл, фізики магнітних явищ, вивчення електронних властивостей твердих тіл і рідких кристалів. Спільно з О. О. Абрикосовим і Л. П. Горьковим розробив (1959) квантово-польовий діаграмний метод для розв'язання задач статистичної фізики за скінченних температур. Побудував (1957) термодинамічну теорію антиферомагнетизму, пояснивши явище слабкого феромагнетизму, і на її основі передбачив п'єзомагнітний (1957) і магнітоелектричний (1959) ефекти. Спільно з Є. М. Ліфшицем і Л. П. Пітаєвським побудував (1959) загальну теорію ван-дер-ваальсових сил у конденсованих середовищах. У 1964 створив загальну теорію геліоїдальних і синусоїдальних структур в антиферомагнетиках і теорію хвиль спінової густини. Розвинув теорію фазових переходів I роду в магнетиках (1975). У 1965—77 розробив теорію квазіодновимірних металів.
Премія М. В. Ломоносова (1972).