Гайгер Ганс Вільгельм (30.09.1882-24.09.1945) — німецький фізик-експериментатор, член Берлінської АН (1937). Народився в Нойштадті. Закінчив Ерлангенський університет (1906). У 1906—12 працював у Манчестерському університеті, у 1912—14 і 1918—24 — у Фізико-технічному інституті в Берліні. У 1925—29 — професор і директор Фізичного інституту Кільського університету, у 1929—36 — Тюбінгенського. З 1936 — професор Технічного університету в Берліні. Праці присвячені атомній і ядерній фізиці, фізиці космічних променів. У 1908 виміряв заряд електрона і разом із Е. Резерфордом винайшов прилад для реєстрації (лічби) окремих заряджених частинок, пізніше (1928) удосконалений ним разом із В. Мюллером (лічильник Гайгера — Мюллера). У 1909—10 разом із Е. Марсденом провів експерименти з розсіяння альфа-частинок у тонких металевих плівках і за допомогою методу сцинтиляцій встановив, що деяка, дуже невелика, кількість частинок розсіюється на значні кути (одна з 8000 частинок розсіюється на кут більше 90°). Ці експерименти відіграли вирішальну роль у відкритті Е. Резерфордом атомного ядра. Разом із Дж. Неттоллом запропонував у 1911 емпіричну формулу, що пов'язує сталу радіоактивного розпаду з енергією альфа-частинок (закон Гайгера — Неттолла). У 1925 разом із В. Боте експериментально довів справедливість закону збереження енергії та імпульсу в елементарному атомному акті в ефекті Комптона.
Член академії «Леопольдина» (1935). Медаль Д. Юза (1929).