Гінзбург Віталій Лазарович (народився 4.10.1916) — радянський фізик-теоретик, академік (1966, член-кореспондент 1953). Народився в Москві. Закінчив Московський університет (1938). З 1940 працює в теоретичному відділі Фізичного інституту АН СРСР (з 1971 - завідувач), у 1945—68 — також професор Горьковського університету, з 1968 — Московського фізико-технічного інституту.
Наукові роботи присвячені квантовій електродинаміці, фізиці елементарних частинок, теорії випромінювання, оптиці (розсіювання світла, кристалооптика з урахуванням просторової дисперсії), теорії конденсованих середовищ, фізиці плазми, радіофізиці, радіоастрономії, астрофізиці. У 1940 розробив квантову теорію ефекту Вавилова — Черенкова. Разом з І. М. Франком передбачив (1946) перехідне випромінювання. Створив термодинамічну теорію сегнетоелектричних явищ (1945) і вказав на зв'язок сегнетоелектричного переходу з існуванням «м'якої моди» оптичних коливань ґратки (1949).
Разом з Л. Д. Ландау побудував напівфеноменологічну теорію надпровідності (теорія Гінзбурга — Ландау) (1950), з Л. П. Пітаєвським — напівфеноменологічну теорію надплинності (теорія Гінзбурга — Пітаєвського) (1958). У теорії фазових переходів II роду вивів (1960) критерій застосовності теорії середнього поля (критерій Гінзбурга). З 1964 займається розробкою проблеми високотемпературної надпровідності.
У галузі радіоастрономії, якою він почав займатися з часу її зародження, передбачив (1946) існування сильного радіовипромінювання від зовнішніх областей сонячної корони, гальмівний механізм радіовипромінювання спокійного Сонця, розробив (1958) теорію спорадичного випромінювання Сонця, запропонував метод вивчення неоднорідної структури навколосонячної плазми за спостереженням «мерехтіння» компактних радіоджерел, викликаного дифракцією радіохвиль на неоднорідностях (1956—58), і метод дослідження космічного простору шляхом спостереження повороту поляризації і деполяризації випромінювання радіоджерел (1960). Важливе значення для вивчення структури дискретних радіоджерел мала ідея Гінзбурга спостерігати дифракцію їх випромінювання на краю Місяця. Великий цикл його робіт стосується фізики космічних променів. Розвинув теорію магнітогальмівного космічного радіовипромінювання і теорію походження космічних променів. Досліджував проблеми квазарів, пульсарів, нейтронних зір, гравітаційного колапсу та ін.
Створив наукові школи з космофізики і твердого тіла в Москві та з радіофізики в Горькому. Ленінська премія (1966). Державна премія СРСР (1953). Премії Л. І. Мандельштама (1947), М. В. Ломоносова (1962). Член низки академій наук і наукових товариств.