Голіцин Борис Борисович (2.03.1862 —17.05.1916) — російський фізик, засновник вітчизняної сейсмології, член Петербурзької АН (1898). Народився в Петербурзі. Закінчив Морську академію в Петербурзі (1886) і Страсбурзький університет (1890). Викладав у вищих навчальних закладах Петербурга, одночасно завідував фізичним кабінетом Академії наук (з 1894). З 1913 — директор Головної фізичної обсерваторії.
Основні роботи в галузі метеорології і сейсмології, причому остання завдяки Голіцину перетворилася на точну наукову дисципліну. Розв'язав задачу визначення осередку землетрусу за даними однієї сейсмічної станції, сконструював перший електродинамічний сейсмограф і розробив його теорію, створив багато інших сейсмічних приладів, розв'язав питання про швидкість поширення сейсмічних хвиль на різних глибинах Землі. Сейсмографами Голіцина були обладнані всі російські і більшість закордонних сейсмічних станцій.
Дослідження присвячені також оптиці, молекулярній фізиці і спектроскопії. Перший увів (1893) поняття температури теплового випромінювання, експериментально перевірив ефект Доплера для світла, вивчав критичний стан речовини, здійснив низку спектроскопічних досліджень.
Був президентом Міжнародної сейсмічної асоціації, членом Лондонського королівського товариства (1916), почесним членом багатьох наукових товариств.