Гюккель Еріх (9.08.1896-16.02.1980) — німецький фізик-теоретик. Народився в Берліні — Шарлоттенбурзі. У 1921 здобув ступінь доктора філософії в Геттінгенському університеті, де в 1922 був асистентом у М. Борна, у 1922—25 працював у Цюрихському політехнікумі, з 1930 — приват-доцент Технічного університету в Штутгарті, у 1937—62 — професор Марбурзького університету.
Роботи в галузі квантової теорії, квантової хімії, електрохімії. У 1922 спільно з Борном дослідив обертально-коливальні спектри багатоатомних молекул. У 1923 з П. Дебаєм розробив теорію сильних електролітів, що пояснює вигляд залежності коефіцієнта активності від концентрації — логарифм коефіцієнта активності пропорційний квадратному кореню з концентрації (теорія Дебая — Гюккеля). Побудував квантову теорію подвійних зв'язків (1930) і квантову теорію бензольних кілець (1931—32). Застосував метод молекулярних орбіталей до вивчення ароматичних і ненасичених сполук, розробив теорію ненасичених сполук, передбачив стабільність ароматичних сполук і дав правило (правило Гюккеля).
Член Академії «Леопольдина» (1966), Міжнародної академії квантових і молекулярних наук (1968), Лондонського королівського товариства. Премія О. Гана (1965).