Ландсберг Григорій Самуїлович (22.01.1890—2.02.1957) — радянський фізик, академік (1946; член-кореспондент 1932). Народився у Вологді. Закінчив Московський університет (1913) і був залишений у ньому для підготовки до професорського звання. У 1918 — 20 працював в Омському сільськогосподарському інституті, у 1920—23 — в Інституті фізики і біофізики (Москва). У 1923—45 і 1947 —51—у Московському університеті (з 1923 — професор) і одночасно з 1934 — у Фізичному інституті АН СРСР, де очолював Оптичну лабораторію.
У 1951—57 — професор Московського фізико-технічного інституту.
Праці присвячені фізичній оптиці, молекулярній фізиці, прикладній спектроскопії. У 1927 довів існування молекулярного розсіяння в кристалах кварцу, у 1928 разом із Л. І. Мандельштамом (незалежно і дещо раніше за Ч. Рамана і К. С. Крішнана) відкрив на кристалах явище комбінаційного розсіяння світла, у 1930 виявив наявність тонкої структури релеївської лінії (вивчення релеївського розсіяння було одним з основних напрямів наукових досліджень Ландсберга), у 1931 — явище селективного розсіяння світла. Вперше виділив справді молекулярне розсіяння світла в твердих тілах.
Чималий внесок зробив у розвиток спектроскопії, створення спектроскопічних приладів (стилоскоп та ін.) і методів спектроскопічних досліджень. За праці зі спектрального аналізу в 1941 удостоєний Державної премії СРСР. Широко відомий як автор навчальних посібників «Оптика» і тритомного «Елементарного підручника фізики», що витримали багато перевидань.
Створив наукову школу.