Ланжевен Поль (23.01.1872-19.12.1946) — французький фізик, член Паризької АН (1934). Народився в Парижі, в родині комунара. Закінчив Школу фізики і хімії (1891) і Нормальну школу (1897), після чого протягом року працював у Кавендішській лабораторії у Дж. Дж. Томсона. У 1902 здобув ступінь доктора в Паризькому університеті. У 1900 там же отримав місце лаборанта, а в 1902 почав працювати в Коллеж де Франс (з 1909 — професор). Одночасно з 1903 став професором Школи фізики і хімії, замінивши на цій посаді П. Кюрі, а з 1925 і до останніх років життя був її директором.
Праці присвячені іонізації газів, квантовій теорії, теорії відносності, ультраакустиці, магнетизму. Вже в докторській дисертації «Дослідження в галузі іонізованих газів» виклав низку важливих і оригінальних результатів, зокрема відкрив існування важких іонів, маса яких у 1000 разів перевищує масу звичайних. Однак на першому плані в творчій спадщині Ланжевена стоять його дослідження в галузі магнетизму. У 1905 розробив термодинамічну і статистичну теорії діа- і парамагнетизму. Довів універсальність діамагнетизму та його зв'язок з ефектом Зеемана, теоретично обґрунтував незалежність діамагнетизму від температури. Статистична теорія парамагнетизму Ланжевена дала ясну молекулярну картину явища і можливість обчислити значення парамагнітного моменту і магнітного моменту атомів молекул речовини. Розвинений статистичний метод Ланжевен використав для побудови теорії ефекту Керра.
Розробив (1916) методи одержання ультракоротких пружних хвиль за допомогою п'єзокварцу. Змушуючи кварц коливатися під дією змінного електричного поля, отримав ультразвукові хвилі. Свій метод одержання ультразвукових хвиль перший застосував у підводній сигналізації, ультраакустичному ехолоті, для виявлення підводних човнів. У 1925 побудував потужний випромінювач високочастотних акустичних коливань, вперше здійснивши збудження кварцу змінним струмом високої напруги, сконструював підводний ультразвуковий кварцовий передавач. Є піонером ультраакустики.
Дослідження присвячені також електродинаміці, електронній і квантовій теорії. Брав активну участь у розвитку спеціальної теорії відносності. Незалежно від А. Ейнштейна встановив у 1906 взаємозв'язок між масою і енергією і перший прийшов у 1913 до поняття дефекту маси. У 1911, виходячи з ідеї А. Зоммерфельда про квантування механічної дії, показав, що воно приводить до кванта магнітного моменту — магнетона, і обчислив його величину.
Був блискучим популяризатором і коментатором нових ідей у фізиці, його лекції справили чималий вплив на французьких фізиків. У філософських питаннях стояв на позиціях матеріалізму.
Відомий громадський діяч, активний борець за мир і справедливість, брав активну участь у протесті проти «справи Дрейфуса», в організації в 1932 разом із А. Барбюсом і Р. Ролланом Амстердамського антифашистського комітету, у створенні Народного фронту Франції в 1935, понад 20 років працював у Лізі прав людини (в останні роки — президент). Був щирим другом Радянського Союзу, одним з організаторів товариства «Франція — СРСР», його головою (1946).
Член Академії наук СРСР (1929), Лондонського королівського товариства та ін. Створив школу фізиків (Л. де Бройль, М. де Бройль, Ф. Жоліо-Кюрі, Е. Боер, П. Бікар, Р. Люка, Ф. Перрен, Ж. Соломон та ін.) [267, 557].