Лауе Макс Фелікс Теодор фон (9.10.1879 —24.04.1960) — німецький фізик-теоретик, член Берлінської АН (1921). Народився в Пфаффендорфі. Закінчив Берлінський університет (1903), де працював асистентом у М. Планка, у 1909—12 —у Мюнхенському університеті, у 1912—14 — професор Цюрихського університету, з 1919 — професор Берлінського університету і з 1921 — заступник директора Інституту фізики кайзера Вільгельма (до жовтня 1943). У 1945 — 46 був інтернований до Англії. У 1946 повернувся до Гьоттінгена, де до 1951 був заступником директора Фізичного інституту, а в 1951— 59 - директор Інституту фізичної хімії та електрохімії (Берлін).
Роботи стосуються оптики, кристалофізики, надпровідності, теорії відносності, квантової теорії, атомної фізики, фізики твердого тіла. У 1912 розробив теорію інтерференції рентгенівських променів на кристалах, запропонувавши використовувати кристали як дифракційні ґратки для рентгенівських променів. Того ж року теорія дістала експериментальне підтвердження в дослідах В. Фрідріха і П. Кніппінга. Відкриттям явища інтерференції (дифракції) рентгенівських променів було підтверджено їхню електромагнітну природу і встановлено їхнє місце на шкалі хвиль, доведено періодичну атомну структуру кристалів. Це відкриття привело до створення потужного способу дослідження структури речовини — рентгеноструктурного аналізу. За відкриття дифракції рентгенівських променів Лауе в 1914 удостоєний Нобелівської премії. Був активним популяризатором теорії відносності й автором багатьох робіт, особливо з теорії тяжіння. Займався також історією фізики.
Іноземний член АН СРСР (1930).