Папалексі Микола Дмитрович (2.12.1880—03.02.1947) — радянський фізик, академік (1939; член-кореспондент 1931). Народився в Сімферополі. Закінчив Страсбурзький університет (1904), де працював до 1914 — спочатку асистентом у К. Брауна, потім приват-доцентом. Там само познайомився з Л. І. Мандельштамом, дружба і наукова співпраця з яким тривали до останніх днів життя. У 1914 повернувся до Росії. У 1918—22 працював в Одеському політехнічному інституті (з 1922 — професор), в організації якого брав активну участь разом з Мандельштамом. У 1922—35 працював у Центральній радіолабораторії (Москва, Ленінград) і водночас у 1926—35 — у Ленінградському електрофізичному та Політехнічному інститутах. З 1935 — у Фізичному та Енергетичному інститутах АН СРСР (Москва).
Дослідження стосуються радіофізики, радіотехніки, теорії нелінійних коливань. Одразу ж після повернення до Росії зі Страсбурга працював над створенням перших вітчизняних підсилювальних і генераторних електронних ламп, вперше застосував для розжарювання їх електродів високочастотне індукційне нагрівання, розробляв лампові приймачі для потреб армії, проводив дослідження з радіотелефонного зв'язку та ін.
Спільно з Мандельштамом зробив внесок у теорію нелінійних коливань, зокрема відкрив явище резонансу і асинхронного збудження, створив принципово нові генератори — параметричні — і розробив інтерференційні методи вивчення поширення радіохвиль. За роботи в галузі теорії коливань і поширення радіохвиль у 1942 удостоєний Державної премії СРСР. Брав участь у створенні першого радянського промислового навігаційного приладу, заснованого на радіоінтерференційному методі, приділяв велику увагу розробці методів радіовимірювань. В останні роки життя займався проблемами радіоастрономії, яка тільки зароджувалася. Одним із перших висунув у 1942 ідею радіолокації Місяця.
Премія Д. І. Менделєєва (1936).