Аристотель (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений. Народився в Стагірі. У 367 — 347 до н. е. навчався в академії Платона в Афінах, у. 343 —335 у царя Македонії Філіппа був вихователем його сина Олександра (майбутнього полководця). У 335 повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Справив значний вплив на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Твори стосуються всіх галузей знання того часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив низку глибоких спостережень. У фізичних трактатах «Фізика», «Про виникнення і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» та інших виклав свої уявлення про природу і рух. Фізика в нього в основі своїй умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, або стихіями,—землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), які є різними комбінаціями первинних якостей; поєднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого з вологим — повітря, теплого із сухим — вогонь. П'ятим, найдосконалішим елементом вважав ефір. Погляди на світ виклав у своїй космології, яка панувала в науці до М. Коперника. За Аристотелем, Всесвіт складається з низки концентричних кришталевих сфер, які рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зір; у центрі Всесвіту розташована кулеподібна нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і центром Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, посідає центральне місце, над нею послідовно розміщуються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зір (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зорі складаються з п'ятого елемента — ефіру. Дослідження Аристотеля стосуються також механіки, акустики і оптики. Зокрема, звук пояснював «струсом» повітря звучним тілом, луну — відбиттям звуку, виступав проти теорії зору Евкліда. Фізика Аристотеля, заснована на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, водночас відкидала прогресивні ідеї попередників, у тому числі ідеї геліоцентризму і атомізму. Канонізоване церквою вчення Аристотеля гальмувало подальший розвиток науки, середньовічні церковники вихолостили його вчення, вони «вбили в Аристотелі живе й увічнили мертве». Після тисячолітнього застою і безплідності наука відродилася лише в XV—XVI ст. у боротьбі проти поглядів Аристотеля .
Аристотель
Аристотель (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений. Народився в Стагірі. У 367 — 347 до н. е. навчався в академії Платона в Афінах, у. 343 —335 у царя Македонії Філіппа був вихователем його сина Олександра (майбутнього полководця). У 335 повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Справив значний вплив на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Твори стосуються всіх галузей знання того часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив низку глибоких спостережень. У фізичних трактатах «Фізика», «Про виникнення і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» та інших виклав свої уявлення про природу і рух. Фізика в нього в основі своїй умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, або стихіями,—землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), які є різними комбінаціями первинних якостей; поєднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого з вологим — повітря, теплого із сухим — вогонь. П'ятим, найдосконалішим елементом вважав ефір. Погляди на світ виклав у своїй космології, яка панувала в науці до М. Коперника. За Аристотелем, Всесвіт складається з низки концентричних кришталевих сфер, які рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зір; у центрі Всесвіту розташована кулеподібна нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і центром Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, посідає центральне місце, над нею послідовно розміщуються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зір (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зорі складаються з п'ятого елемента — ефіру. Дослідження Аристотеля стосуються також механіки, акустики і оптики. Зокрема, звук пояснював «струсом» повітря звучним тілом, луну — відбиттям звуку, виступав проти теорії зору Евкліда. Фізика Аристотеля, заснована на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, водночас відкидала прогресивні ідеї попередників, у тому числі ідеї геліоцентризму і атомізму. Канонізоване церквою вчення Аристотеля гальмувало подальший розвиток науки, середньовічні церковники вихолостили його вчення, вони «вбили в Аристотелі живе й увічнили мертве». Після тисячолітнього застою і безплідності наука відродилася лише в XV—XVI ст. у боротьбі проти поглядів Аристотеля .