Планк Макс Карл Ернст Людвіг (23.04.1858 —4.10.1947) — німецький фізик-теоретик,
засновник квантової теорії, член Берлінської АН (1894), незмінний секретар
у 1912 — 38. Народився в Кілі. Закінчив Мюнхенський університет (1878), де в 1879 здобув ступінь доктора філософії. У 1880 — 85 працював у Мюнхенському університеті, 1885 —88— професор теоретичної фізики Кільського, 1889 — 26 — Берлінського університетів.
Роботи стосуються термодинаміки, теорії теплового випромінювання, теорії відносності, квантової теорії, історії й методології фізики, філософії науки. У 1900, виходячи з чужого для класичної фізики припущення, що атомні осцилятори випромінюють енергію лише певними порціями — квантами, причому енергія кванта пропорційна частоті коливання (гіпотеза квантів), вивів закон розподілу енергії в спектрі абсолютно чорного тіла. Ввів фундаментальну сталу (стала Планка) з розмірністю дії. Формула закону Планка одразу ж здобула експериментальне підтвердження. Оцінюючи значення відкриття Планка, А. Ейнштейн писав: «Саме закон випромінювання Планка дав перше точне визначення абсолютних величин атомів, незалежно від інших пропозицій. Більше того, він переконливо показав, що, крім атомістичної структури матерії, існує своєрідна атомістична структура енергії, керована універсальною сталою, введеною Планком. Це відкриття стало основою для всіх досліджень у фізиці XX. І з того часу майже повністю зумовило її розвиток. Без цього відкриття було б неможливо встановити справжню теорію молекул і атомів та енергетичних процесів, що керують їхніми перетвореннями. Більше того, воно зруйнувало кістяк класичної механіки й електродинаміки і поставило перед наукою завдання: знайти нову пізнавальну основу для всієї фізики».
Стала Планка, або квант дії є однією з універсальних сталих у фізиці. День 14 грудня 1900, коли Планк доповів у Німецькому фізичному товаристві про теоретичний вивід закону випромінювання, став датою народження квантової теорії (Нобелівська премія, 1918). Однак, хоча формула випромінювання Планка й була прийнята як проста й адекватна для опису експериментальних фактів, теорія, запропонована Планком як обґрунтування цієї формули, не привертала уваги вчених аж до 1905, коли революційну ідею квантів використав А. Ейнштейн, поширивши її на сам процес випромінювання, і передбачив фотон.
Велике значення мали роботи Планка з теорії відносності. Він одним з перших зрозумів її, прийняв і рішуче підтримував. У 1906 вивів рівняння релятивістської динаміки, отримавши вирази для енергії й імпульсу електрона, і тим самим завершив релятивізацію класичної механіки. Він же ввів термін «теорія відносності» (1906). У 1907 провів узагальнення термодинаміки в рамках спеціальної теорії відносності.
Дав загальний вивід законів хімічної рівноваги в газах і розведених розчинах (1887).
У вирішенні конкретних наукових проблем стояв на матеріалістичних позиціях, виступаючи проти «енергетиків» на захист Л. Больцмана, вказуючи, що вони неправильно розуміли дійсний сенс другого закону термодинаміки, критикував Е. Маха, захищаючи атомістику, боровся з пізнішими течіями позитивізму. Однак загалом не зміг піднятися вище споглядального матеріалізму. Активна боротьба Планка проти фізичного ідеалізму на межі XIX —XX ст. відіграла важливу роль в історії розвитку пізнання.
Іноземний член АН СРСР (1926), Лондонського королівського товариства (1926). Ім'ям Планка названо наукове товариство в ФРН. Німецьким фізичним товариством засновано медаль М. Планка.