Померанчук Ісаак Якович (20.05.1913 —14.03.1966) — радянський фізик-теоретик, академік (1964; член - кореспондент 1953). Народився у Варшаві. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1936). Працював у Фізико-технічному інституті в Харкові, у вузах Москви та Ленінграда, у 1940—43 — у Фізичному інституті АН СРСР, у 1943-46 - у Лабораторії № 2 АН СРСР. З 1946 — керівник теоретичного відділу Інституту теоретичної та експериментальної фізики і професор Московського інженерно-фізичного інституту.
Роботи в галузі ядерної фізики, квантової теорії поля, фізики елементарних частинок, теорії ядерних реакторів, фізики твердого тіла, електродинаміки, квантової теорії рідин. Спільно з О. І. Ахієзером розвинув першу кількісну теорію розсіяння фотонів полем ядра (1937), без використання методу збурень побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948) і теорію дифракційного розсіяння швидких заряджених частинок (1949). Передбачив (1944) із Д. Д. Іваненком синхротронне випромінювання. Зробив значний внесок у створення радянських ядерних реакторів. Разом з І. І. Гуревичем розробив теорію резонансного поглинання нейтронів у гетерогенних системах, теорію експоненціальних експериментів Курчатова, дифузну теорію реактора (разом з іншими), вивів формулу для критичного розміру. Досліджував процеси розмноження нейтронів при сповільненні.
У фізиці елементарних частинок, якою почав займатися з моменту її виникнення, поклав початок розвитку нового напрямку — фізики гранично високих енергій. Виходячи з аналізу дисперсних співвідношень, сформулював (1958) важливу для теорії сильних взаємодій теорему, згідно з якою при гранично високих енергіях перерізи взаємодії з нуклоном частинки й античастинки повинні бути однаковими (теорема Померанчука). Спільно з іншими розвинув теорію взаємодії піонів із дейтронами, довів внутрішню суперечливість квантової електродинаміки.
Вагомих результатів досяг і у фізиці твердого тіла. Спільно з Л. Д. Ландау розробив (1937) теорію електропровідності металів при низьких температурах. Дав загальну теорію непружного розсіяння нейтронів у кристалах (з О. І. Ахієзером), побудував теорію теплопровідності діелектриків при низьких і високих температурах. Передбачив у 1950 ефект, за якого при досить низьких температурах теплота плавлення твердого гелію 3Не стає від'ємною (ефект Померанчука), і запропонував новий метод отримання низьких температур.
Державні премії СРСР (1950, 1952). Створив школу фізиків-теоретиків.
Роботи в галузі ядерної фізики, квантової теорії поля, фізики елементарних частинок, теорії ядерних реакторів, фізики твердого тіла, електродинаміки, квантової теорії рідин. Спільно з О. І. Ахієзером розвинув першу кількісну теорію розсіяння фотонів полем ядра (1937), без використання методу збурень побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948) і теорію дифракційного розсіяння швидких заряджених частинок (1949). Передбачив (1944) із Д. Д. Іваненком синхротронне випромінювання. Зробив значний внесок у створення радянських ядерних реакторів. Разом з І. І. Гуревичем розробив теорію резонансного поглинання нейтронів у гетерогенних системах, теорію експоненціальних експериментів Курчатова, дифузну теорію реактора (разом з іншими), вивів формулу для критичного розміру. Досліджував процеси розмноження нейтронів при сповільненні.
У фізиці елементарних частинок, якою почав займатися з моменту її виникнення, поклав початок розвитку нового напрямку — фізики гранично високих енергій. Виходячи з аналізу дисперсних співвідношень, сформулював (1958) важливу для теорії сильних взаємодій теорему, згідно з якою при гранично високих енергіях перерізи взаємодії з нуклоном частинки й античастинки повинні бути однаковими (теорема Померанчука). Спільно з іншими розвинув теорію взаємодії піонів із дейтронами, довів внутрішню суперечливість квантової електродинаміки.
Вагомих результатів досяг і у фізиці твердого тіла. Спільно з Л. Д. Ландау розробив (1937) теорію електропровідності металів при низьких температурах. Дав загальну теорію непружного розсіяння нейтронів у кристалах (з О. І. Ахієзером), побудував теорію теплопровідності діелектриків при низьких і високих температурах. Передбачив у 1950 ефект, за якого при досить низьких температурах теплота плавлення твердого гелію 3Не стає від'ємною (ефект Померанчука), і запропонував новий метод отримання низьких температур.
Державні премії СРСР (1950, 1952). Створив школу фізиків-теоретиків.