Резерфорд Ернест (30.08.1871-19.10.1937) — англійський фізик, засновник ядерної фізики, член Лондонського королівського товариства (1903), президент у 1925-30. Народився в Спрінг-Броуве (нині Брайтуотер) у Новій Зеландії. Закінчив Кентерберійський коледж Новозеландського університету в Крайстчерчі (1894). У 1895-98 працював у Кавендішській лабораторії під керівництвом Дж. Дж. Томсона, у 1898-1907 - професор Мак-Гілського університету в Квебеку (Канада), у 1907—19 — професор Манчестерського ун-ту і директор фізичної лабораторії. З 1919 — професор Кембриджського університету і директор Кавендішської лабораторії. Дослідження присвячені радіоактивності, атомній та ядерній фізиці. Своїми фундаментальними відкриттями в цих галузях заклав основи сучасного вчення про радіоактивність і теорію будови атома. У 1899 відкрив альфа- і бета-промені, у 1900 — еманацію торію і ввів поняття періоду напіврозпаду. Разом із Ф. Содді в 1902 — 03 розробив теорію радіоактивного розпаду і встановив закон радіоактивних перетворень. У 1903 довів, що альфа-промені складаються з позитивно заряджених частинок. Передбачив існування трансуранових елементів. У 1903 Е. Резерфорд писав: «Якщо існують елементи, важчі за уран, то цілком імовірно, що вони виявляться радіоактивними. Виняткова чутливість методів хімічного аналізу, заснованих на радіоактивності, дає можливість виявити ці елементи, навіть якщо вони будуть присутні в незначно малих кількостях. Тому можна очікувати, що в майбутньому число радіоактивних елементів збільшиться і що в незначних кількостях існує значно більше, ніж три, відомі зараз радіоактивні елементи». За дослідження перетворення елементів і хімії радіоактивних речовин Резерфорду в 1908 було присуджено Нобелівську премію з хімії. У 1908 разом із Г. Гайгером сконструював прилад для реєстрації окремих заряджених частинок (лічильник Гайгера) і з його допомогою остаточно довів (1909), що альфа-частинки є двічі іонізованими атомами гелію. Вивчаючи явище проходження альфа-частинок крізь речовину, виявив у 1906 їх розсіювання. Встановив (1911) закон розсіювання альфа-частинок атомами різних елементів (формула Резерфорда), що привело його в 1911 до відкриття в атомі ядра — щільного утворення діаметром близько 10-12 см, зарядженого позитивно, і створення нової моделі атома — планетарної (модель атома Резерфорда). Висунув ідею про штучне перетворення атомних ядер (1914), передбачив внутрішню конверсію. Спільно з Е. Андраде в 1914 довів ідентичність рентгенівських спектрів ізотопів, чим остаточно підтвердив рівність порядкових номерів в ізотопів даного елемента, спостерігав дифракцію гамма-променів на кристалі, довівши їх електромагнітну природу. У 1919 здійснив першу штучну ядерну реакцію, перетворивши азот на кисень, заклавши тим самим основи сучасної фізики ядра, відкрив протон. У 1920 передбачив існування нейтрона і дейтрона. З М. Оліфантом експериментально довів (1933) справедливість закону взаємозв'язку маси й енергії в ядерних реакціях, у 1934 здійснив реакцію синтезу дейтронів з утворенням тритію. Створив велику школу фізиків (Г. Гайгер, Е. Марсден, Дж. Неттол, О. Ган, Г. Мозлі. Дж. Чедвік, Е. Андраде, Ч.-Г. Дарвін. Н. Бор, Д. Хевеші та ін., 1907—19, Манчестер; П. Блеккет, Ч. Елліс, П. Л. Капіца, Дж. Кокрофт, Е. Уолтон, С. Пауелл, М. Оліфант, У. Вустер, Н. Фезер, Г. Мессі, Х. Баба, Ф. Ді, Т. Аллібон. Т. Шимізу та ін.. 1919 — 37, Кембридж). У Резерфорда навчалися радянські фізики П. Л. Капіца, Ю. Б. Харітон, О. І. Лейпунський, К. Д. Сінельніков та ін. Член усіх академій наук світу, зокрема іноземний член АН СРСР (1925).