Скобєльцин Дмитро Володимирович (народився 24.02.1892) — радянський фізик і громадський діяч, академік (1946; член-кореспондент 1939). Народився в Петербурзі. Закінчив Петроградський університет (1915). У 1916-37 працював у Ленінградському політехнічному інституті (з 1934 — професор) і одночасно в 1925—39 у Ленінградському фізико-технічному інституті. З 1937 працює у Фізичному інституті АН СРСР (у 1951-72 — директор) і одночасно в 1946—60 — директор організованого ним Науково-дослідного інституту ядерної фізики Московського університету, з 1940 — також професор, завідувач кафедри університету.
Роботи присвячені ядерній фізиці, фізиці космічних променів і фізиці високих енергій. У 1924 за допомогою камери Вільсона, поміщеної в магнітному полі, вперше почав кількісні дослідження взаємодії релятивістських частинок з речовиною. Цей цикл робіт відіграв істотну роль у перевірці основних теоретичних уявлень про взаємодію гамма-квантів з електронами речовини. Зокрема, його досліди зі спостереження електронів віддачі від гамма-квантів дали пряме підтвердження гіпотези квантової природи світла і привели до нового методу спектроскопії гамма-променів. Подальші його досліди з камерою Вільсона в магнітному полі вперше показали (1927) наявність у космічних променях заряджених частинок високої енергії і стимулювали розвиток фізики космічних променів, поклавши початок дослідженням природи космічного випромінювання. У 1929 відкрив і дослідив появу груп із кількох (до 4) генетично пов'язаних частинок космічних променів високої енергії. Пізніше (1933) П. Блекетт і Дж. Оккіаліні у винайденій ними керованій камері Вільсона спостерігали скупчення до 20 частинок — космічні зливи.
У роботах керованого Скобєльциним колективу набули широкого розвитку дослідження космічного випромінювання на великих висотах — у стратосфері за допомогою куль-зондів і на Памірі. Цикл робіт з вивчення широких атмосферних злив привів до висновку, що зливи не є чистими електронно-фотонними лавинами, а продуктом складного ядерно-каскадного процесу, і дав можливість побудувати нову ядерно-каскадну схему утворення і розвитку широких атмосферних злив, названих електронно-ядерними (Державна премія СРСР, 1951).
У 1950—74 — Голова Комітету з Міжнародних Ленінських премій «За зміцнення миру між народами». Ленінська премія (1982). Герой Соціалістичної Праці (1969). Створив школу фізиків. Премія Д. І. Менделєєва (1936), золота медаль С. І. Вавилова (1952).