Столєтов Олександр Григорович (29.07.1839-14.05.1896) — російський фізик. Народився у Владимирі. Закінчив Московський університет (1860) і був залишений для підготовки до професорського звання. У 1862—66 вдосконалював знання в Г. Магнуса, Г. Кірхгофа і В. Вебера. Після повернення із закордонного відрядження працював у Московському університеті (з 1873 — професор).
Наукові праці присвячені електромагнетизму, оптиці, молекулярній фізиці, філософським питанням науки. У докторській дисертації «Дослідження функції намагнічування м'якого заліза» (1872) вперше показав, що при збільшенні намагнічувального поля магнітна сприйнятливість заліза спочатку зростає, а потім зменшується, проходячи через максимум. Вперше зняв криву магнітної проникності феромагнетика (крива Столєтова). Запропонував два важливих методи магнітних вимірювань речовин — метод тороїда із замкненим магнітним колом і балістичне вимірювання намагніченості. Здійснив низку експериментів для визначення величини відношення електромагнітних і електростатичних одиниць, отримав значення, близьке до значення швидкості світла (1876).
У 1888—90 виконав цикл робіт з дослідження явища зовнішнього фотоефекту, виявленого Г. Герцем у 1887. У 1888 незалежно від В. Гальвакса і А. Риги перевідкрив цей ефект, створив перший фотоелемент, заснований на зовнішньому фотоефекті, і застосував його на практиці, розглянув питання про інерційність фотоструму й оцінив його запізнення відносно освітлення в 0,001 с. Відкрив пряму пропорційну залежність сили фотоструму від інтенсивності падаючого світла (1-й закон зовнішнього фотоефекту) і явище фотоелектричної втоми — зниження чутливості фотоелемента з часом (1889), виявив фотострум насичення, показав його незалежність від потенціалу (1890). Є основоположником кількісних методів дослідження фотоефекту, запропонував метод фотоелектричного контролю інтенсивності світла.
Вивчав несамостійний газовий розряд, встановив, що відношення напруженості електричного поля до тиску газу при максимальному струмі є сталою величиною (стала Столєтова). Досліджував критичний стан речовини (1892-94).
Багато зробив для розвитку фізики в Росії. У 1872 ним була організована перша фізична лабораторія, був ініціатором створення фізичного інституту при Московському університеті. Автор низки філософських нарисів, у яких виступав як матеріаліст, а також історико-наукових. Виховав багатьох російських фізиків (Д. А. Гольдгаммер, П. А. Зіме, Н. П. Кастерін, Р. А. Коллі, В. А. Михельсон, А. П. Соколов, Б. В. Станкевич, М. М. Шиллер, В. С. Щегляєв та ін.).