Лашкарьов Вадим Євгенович (7.10.1903—1.12.1974) — радянський фізик, академік АН УРСР (1945). Народився в Києві. Закінчив Київський університет (1924). У 1924-30 був аспірантом і працював на Київській науково-дослідній кафедрі фізики, у 1930 —35 —завідувач лабораторії Ленінградського фізико-технічного інституту, у 1935 — 39 — завідувач кафедри Архангельського медичного інституту. У 1939 —60 —завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР і водночас (1944 — 57) завідувач кафедри Київського університету. З 1960 —завідувач відділу Інституту напівпровідників АН УРСР (у 1960-70 - директор). Роботи присвячені фізиці і техніці напівпровідників, оптиці рентгенівських променів, дифракції електронів, біофізиці. У 1926 разом із В. П. Лінником розробив метод визначення показника заломлення рентгенівських променів. У 1941 запропонував метод термозонда для вивчення розподілу питомого опору вглиб запірного шару і вперше виявив р—n-перехід у закису міді. Створив фотоелементи з антизапірним шаром. Відкрив (1946) біполярну дифузію нерівноважних носіїв струму, побудував (1948) загальну теорію фото-е.р.с. у напівпровідниках. Виконав (1948 — 70) фундаментальні дослідження фотоелектричних явищ у напівпровідниках, зокрема механізму виникнення і закономірностей фото-е.р.с, лінійної і нелінійної провідності, поверхневих, електрофізичних та інших властивостей напівпровідників, електронних процесів у сполуках AIIBVI, механізму дії напівпровідникових приладів. Створив школу фізиків (В. І. Ляшенко. Е. Г. Миселюк, О. В. Снітко, П. І. Баранський, В. Г. Литовченко, В. А. Романов, В. І. Стріха, Г. А. Федорус, М. К. Шейнкман та ін.). У 1956 —70 — головний редактор «Українського фізичного журналу». Державна премія УРСР (1981, посмертно).