За останні два десятиліття втрата льоду з Гренландського льодовикового щита зросла вчетверо і посприяла глобальному підвищенню рівня моря. Тим не менш, ланцюг подій і фізичних процесів, які цьому сприяли, так і не з'ясовано. Одним із вірогідних поштовхів до прискорення й відступу льодовиків, які сприяли втраті льоду, є потепління океану.
Гренландський льодовиковий щит має площу 1,7 мільйона квадратних кілометрів, 2-мильний товстий шар льоду, який покриває Гренландію. На своєму краю льодовик витончений. Прибережні фіорди врізаються більш ніж на 600 метрів углиб - тим самим наражаючи краї льодовикового щита на контакт з океаном. Води північної частини Атлантичного океану, які оточують південну Гренландію, наразі є найтеплішими за останні 100 років. Потепління відбувається через природну мінливість клімату та антропогенну зміну клімату. Тому важливо зрозуміти, якщо нинішнє потепління океану сприяло втраті льоду з Гренландського льодовикового щита, то яким чином майбутнє потепління може призвести до ще більшої втрати льоду.
Дослідження Гренландії та фіордів показали, що при нагріванні північної частини Атлантичного океану теплі води швидко дістаються до фіордів і, як наслідок, потрапляють у кулуари льодовиків Гренландії.
Потепління атмосфери призводить до збільшення поверхневого танення над крижаним покровом, а стоки посилюють підводне танення. Поверхнева тала вода падає крізь тріщини в льодовику, утворюючи прісну річку, яка падає в океан біля основи льодовика, іноді з висоти до 600 метрів. Річка швидко змішується із солоною морською водою, що сприяє передачі тепла від океану до льоду, унаслідок чого відбувається ще більше підводного танення льоду під поверхнею моря.
Цей процес можна описати так: "Якщо ви покладете кубик льоду в склянку води і не торкатиметеся його, то мине кілька хвилин, перш ніж він розтане. Але якщо ви розмішаєте воду в склянці, то зробите лід доступнішим для теплої води, і він почне танути швидше".
Океанографи також стурбовані тим, що це зростання прісної води на поверхні північної частини Атлантичного океану може діяти як "кришка", запобігаючи передачі тепла від океану в атмосферу в системі циркуляції.