Вейсс П'єр Ернест (25.03.1865-24.10.1940) — французький фізик, член Паризької АН (1926). Народився в Мюлузі. Навчався в 1883-87 у Цюріхському університеті. У 1889—1902 — професор Ліонського університету, у 1902—18 — Цюріхського політехнікуму, у 1918 —40 — Страсбурзького університету і директор Фізичного інституту.
Роботи стосуються магнетизму. Розробив феноменологічну теорію феромагнетизму, передбачив і дослідив аномалію теплоємності і магнітокалоричний ефект у феромагнетиках, встановив (1907) закон залежності магнітної сприйнятливості парамагнетиків від температури вище точки Кюрі (закон Кюрі — Вейсса). Автор гіпотези (1907) про існування у феромагнетиках внутрішньої взаємодії, що зумовлює спонтанну намагніченість (ділянки самочинної намагніченості, або ділянки Вейсса). Передбачив (1911) існування кванта магнітного моменту, назвав його магнетоном. У 1918 спільно з Г. Пікаром відкрив магнетокалоричний ефект