Вік Джан Карло (народився 15.Х.1909) — італійський фізик-теоретик. Народився в Турині. Закінчив Туринський університет (1930). У 1937—38 працював в університеті в Палермо, у 1938—40 — університеті в Падуї, у 1940—45 — професор Римського університету. З 1946 живе в США. У 1946—48 — професор Нотр-Дамського університету, у 1948—50 — Каліфорнійського університету (Берклі). У 1951—57 — Технологічного інституту Карнегі, у 1957—65 — у Брукхейвенській національній лабораторії, у 1965—77 — професор Колумбійського університету.
Роботи присвячені ядерній фізиці, квантовій механіці, квантовій теорії поля, проблемі вимірювань, фізиці елементарних частинок, аналізу принципів симетрії у фізиці. Вперше звернув увагу на те, що нуклони, розташовані на поверхні ядра, не вносять повного внеску в енергію зв'язку. Сформулював основи теорії когерентного розсіювання нейтронів, передбачив (незалежно від В. Ельзассера) дифракцію нейтронів. Запропонував метод отримання холодних нейтронів. Узагальнив (1934) теорію бета-розпаду Фермі на позитронний розпад, припустив існування віртуального стану нуклона. У теорії S-матриці сформулював (1950) теорему, що носить його ім'я. Висунув (1958) ідею про те, що взаємодії елементарних частинок можна описати, використовуючи властивості симетрії процесів, що розглядаються, відносно різних перетворень і законів збереження.
Член Національної АН США (1963).