Бінауральний ефект, (від лат. bini — пара, два і auris — вухо), психофізіологічне явище, що полягає в злитому сприйнятті звуків, прийнятих правим і лівим вухом. У природних умовах сигнали розрізняються за часом приходу звуку (різниця часів приходу Δt), інтенсивністю (різниця інтенсивностей ΔI) і його спектральним «забарвленням». До вуха, зверненого до джерела, звук приходить раніше і з більшою інтенсивністю. Відмінність у спектральному «забарвленні» викликана залежністю дифракції звуку на голові та вушних раковинах від кута приходу звуку. Бінауральний ефект лежить в основі здатності людини і тварин визначати напрямок на джерело звуку, а також в основі стереофонічного ефекту. За частот нижче 1,5 кГц ця здатність залежить в основному від Δt, а за частот вище 3 кГц — від ΔI. Похибки у визначенні напрямку в горизонтальній площині становлять близько 3°. За наявності кількох рознесених у просторі джерел бінауральний ефект забезпечує їх незалежне сприйняття, підвищуючи тим самим стійкість слухового сприйняття щодо перешкод.