Аріфов Убан Аріфович (15.06. 1909-24X11 1976) — радянський фізик, академік АН Узбецької РСР (1956), президент у 1962-66. Народився в Коканді. Закінчив Самаркандський університет (1931). У 1935—41 — асистент Середньоазіатського (нині Ташкентського) університету, у 1945 — 56 і 1963 —67— директор Фізико-технічного інституту АН Узбецької РСР, у. 1956-62 - Інституту ядерної фізики АН Узбецької РСР і в 1966 —76 — Інституту електроніки АН Узбецької РСР (з 1963 — також завідувач кафедри Ташкентського політехнічного інституту). Основні роботи стосуються фізичної електроніки, фізики поверхні твердого тіла, ядерної і радіаційної фізики, мас-спектрометрії, геліотехніки. Дослідив нестаціонарні процеси на поверхні металів і розробив методи визначення коефіцієнтів поверхневої іонізації і теплот адсорбції і десорбції. Встановив можливість сильного збільшення виходу негативних іонів з поверхні, що розпилюється, і започаткував розробку розпилювальних джерел негативних іонів. Дослідив закономірності електронної емісії при бомбардуванні металевих кристалів і плівкових систем атомними частинками і розвинув механізми потенціальної і кінетичної електронної емісії різних класів поверхні твердого тіла. Довів можливість спрямованої зміни властивостей поверхні за допомогою пучків заряджених частинок і розробив методи іонного азотування, пасивації, іонно-променевої обробки та ін. Сконструював сонячні печі діаметром до 3 м, сонячні фотоперетворювачі, геліоконцентратори та ін. Державна премія Узбецької РСР. Головний редактор журналів «Доповіді АН Узбецької РСР» (1962—66) і «Геліотехніка» (1965-76).
Аріфов Убан Аріфович
Аріфов Убан Аріфович (15.06. 1909-24X11 1976) — радянський фізик, академік АН Узбецької РСР (1956), президент у 1962-66. Народився в Коканді. Закінчив Самаркандський університет (1931). У 1935—41 — асистент Середньоазіатського (нині Ташкентського) університету, у 1945 — 56 і 1963 —67— директор Фізико-технічного інституту АН Узбецької РСР, у. 1956-62 - Інституту ядерної фізики АН Узбецької РСР і в 1966 —76 — Інституту електроніки АН Узбецької РСР (з 1963 — також завідувач кафедри Ташкентського політехнічного інституту). Основні роботи стосуються фізичної електроніки, фізики поверхні твердого тіла, ядерної і радіаційної фізики, мас-спектрометрії, геліотехніки. Дослідив нестаціонарні процеси на поверхні металів і розробив методи визначення коефіцієнтів поверхневої іонізації і теплот адсорбції і десорбції. Встановив можливість сильного збільшення виходу негативних іонів з поверхні, що розпилюється, і започаткував розробку розпилювальних джерел негативних іонів. Дослідив закономірності електронної емісії при бомбардуванні металевих кристалів і плівкових систем атомними частинками і розвинув механізми потенціальної і кінетичної електронної емісії різних класів поверхні твердого тіла. Довів можливість спрямованої зміни властивостей поверхні за допомогою пучків заряджених частинок і розробив методи іонного азотування, пасивації, іонно-променевої обробки та ін. Сконструював сонячні печі діаметром до 3 м, сонячні фотоперетворювачі, геліоконцентратори та ін. Державна премія Узбецької РСР. Головний редактор журналів «Доповіді АН Узбецької РСР» (1962—66) і «Геліотехніка» (1965-76).