Лазарєв Петро Петрович (13.04.1878-24.04.1942) — радянський фізик і біофізик, академік (1917). Народився в Москві. Закінчив медичний ф-т Московського університету (1901), а в 1903 склав екстерном іспити і за фізико-математичний ф-т. Наукову роботу почав у 1905 в лабораторії П. М. Лебедєва, ставши невдовзі його асистентом і найближчим помічником. З 1908 одночасно викладав у Московському вищому технічному училищі (у 1914—23 — завідувач кафедри). У 1911 разом із багатьма передовими російськими вченими Московського університету на знак протесту проти реакційної політики міністра освіти Л. Кассо залишив університет і разом із П. М. Лебедєвим продовжував наукову роботу в міському університеті імені А. Л. Шанявського. Після смерті П. М. Лебедєва (1912) став керівником його лабораторії і в 1916 — директором першого Науково-дослідного інституту фізики Московського товариства наукового інституту.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Лазарєв бере активну участь в організації радянської науки. У 1917—22— директор фізичної лабораторії Російської АН. За його ініціативою створюється Інститут біологічної фізики, директором якого він був у 1920 — 31 (з 1927 — Інститут фізики і біофізики). З 1932 завідував лабораторією біофізики Всесоюзного інституту експериментальної медицини, з 1938 — директор Біофізичної лабораторії АН СРСР (у 1937-41 - також завідувач відділу Інституту теоретичної геофізики АН СРСР).
Праці присвячені фізиці, фізичній хімії, геофізиці, біофізиці, медицині, історії фізики. Вивчав закони хімічної дії світла, виконав дослідження з теплопровідності розріджених газів. Лазарєв — один із піонерів сучасної біофізики (фізіологія органів чуття, теорія нервового збудження, шляхи поширення збудження в центральній нервовій системі). Зробив внесок в іонну теорію збудження, розробив теорію зорових сприйнять, а також теорію слуху, вивчав адаптацію органів чуття, цікавився психологією творчості.
Брав участь у дослідженні Курської магнітної аномалії, під його керівництвом були проведені (на початку 20-х років) масштабні геомагнітні зйомки, які показали наявність у цьому районі величезного залізорудного родовища.
Автор низки історико-наукових книг і біографій учених. Створив школу фізиків (С. І. Вавилов, Г. А. Гамбурцєв, А. Л. Мінц, А. П. Ребіндер, В. В. Шулейкін, А. С. Предводителєв, Н. К. Щодро, П. Н. Беліков, М. П. Воларович, Б. В. Дерягін, Б. В. Ільїн, Т. К. Молодий, С. Н. Ржевкін, Н. Я. Селяков, Е. В. Шпольський та ін.). Засновник і в 1918 — 24 редактор журналу «Успіхи фізичних наук».