Рубенс Генріх (30.03.1865-17.07.1922) — німецький фізик-експериментатор, член Берлінської АН (1907). Народився у Вісбадені. Закінчив Берлінський університет (1889) і працював асистентом у Фізичному інституті університету. З 1896 — професор і директор фізичної лабораторії Вищої технічної школи в Шарлоттенбурзі, з 1906 — професор Берлінського університету і директор Фізичного інституту.
Роботи стосуються теорії випромінювання, електрики, оптики. Розробив метод інфрачервоних «залишкових променів» (1897—98). Проводив вимірювання випромінювання в інфрачервоному спектрі, значно розширивши його діапазон, доступний для спостережень (до 61 мікрона). Дав експериментальне підтвердження теорії дисперсії Гельмгольца — Кеттелера (1894). Спільно з Е. Хагеном виконав вимірювання відбивної здатності металів (1900—02), зокрема в області довгих хвиль, і довів зіставність даних електромагнітної теорії світла Максвелла з експериментальною металооптикою, чим сприяв утвердженню теорії. Спільно з Ф. Курльбаумом (незалежно від О. Люммера та Е. Прінгсгейма) показав (1900), що формула закону випромінювання Віна не підтверджується в області довгих хвиль. Аналіз цих даних вимірювань у спектрі випромінювання привів М. Планка до встановлення закону теплового випромінювання з використанням кванта дії. У 1900—01 з Курльбаумом довів справедливість запропонованої Планком формули для розподілу енергії в спектрі випромінювання абсолютно чорного тіла і підтвердив закон Релея теплового випромінювання для довгих хвиль. Сконструював ряд приладів, зокрема болометр, високочутливий дзеркальний гальванометр, термоелектричний стовпчик (1897) та ін.