Векслер Володимир Йосипович (4.03.1907—22.09.1966) — радянський фізик, академік (1958, член-кореспондент 1946). Народився в Житомирі. Закінчив Московський енергетичний інститут (1931). З 1930 працював у Всесоюзному електротехнічному інституті, з 1936 — у Фізичному інституті АН СРСР, з 1949 — також у місті Дубні, де з 1956 був директором Лабораторії фізики високих енергій Об'єднаного інституту ядерних досліджень.
Наукові роботи в галузі фізики й техніки прискорювачів, фізики високих енергій, ядерної фізики, фізики космічних променів. Перші його дослідження були пов'язані з космічними променями і проводились у горах — на Ельбрусі та Памірі: вивчалися ядерні процеси, зумовлені частинками високих енергій космічного випромінювання. Результатом цих робіт було виявлення нового типу зливів, названих пізніше електронно-ядерними. У 1944 незалежно від Е. Макміллана відкрив важливий для подальшого розвитку і прогресу прискорювальної техніки принцип автофазування і, виходячи з нього, запропонував низку нових типів прискорювачів. Відкриття цього принципу дало змогу розробити і створити численну «сім'ю» різних типів прискорювачів заряджених частинок — фазотронів, синхрофазотронів, синхротронів. З появою цих машин почався сучасний етап у розвитку прискорювальної техніки, який привів до створення фізики високих енергій.
Починаючи з 1944 проектує і будує нові прискорювачі. Керував створенням першого радянського синхротрона (1947). У 1948—50 разом з групою фізиків розробив фізичні принципи і теорію руху частинок, які були покладені в основу проектування найпотужнішого на той час прискорювача протонів — синхрофазотрона на 10 млрд. еВ, що вступив у дію в 1957 у місті Дубні (Ленінська премія, 1959). На цьому синхрофазотроні Векслером зі співробітниками в 1960 було відкрито нову елементарну частинку — антисигма-мінус-гіперон, вивчено процеси народження дивних частинок, які викликаються пі-мезонами, процеси пружного розсіювання протонів на протонах, здійснено великий обсяг досліджень з піонної фізики.
У 1944 висунув ідею мікротрона. У 1956 запропонував принцип когерентного прискорення частинок, розглянувши прискорення середовищем, ударне когерентне прискорення і радіаційне прискорення плазмових згустків. Заклав (1956—57) основи колективних методів прискорення частинок, був одним із зачинателів прискорення частинок за допомогою плазми (1957).
Державна премія СРСР. Премія «Атом для миру» (1963). Створив школу в галузі прискорювальної техніки. Академік-секретар Відділення ядерної фізики АН СРСР (1963—66).