Журков Серафим Миколайович (народився 29.05.1905) — радянський фізик, академік (1968; член-кореспондент 1958). Народився в с. Трубиткіно кол. Тамбовської губ. Закінчив Воронезький університет (1929). З 1930 працює в Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР, з 1947 — одночасно професор Ленінградського університету.
Роботи стосуються переважно фізики міцності (експериментальне досягнення теоретичної міцності матеріалів, з'ясування атомно-молекулярного механізму руйнування твердих тіл). Обґрунтував справедливість припущення, що локальні дефекти є причиною низької практичної міцності, встановив залежність міцності ниток від їхнього діаметра. Ці дані лягли в основу статистичних теорій міцності, в яких міцність тіла пов'язується з імовірністю наявності небезпечних дефектів. Довів реальну можливість досягнення теоретичної міцності.
Разом з О. П. Александровим та П. П. Кобеком заклав основи вчення про фізико-механічні та релаксаційні властивості полімерів. Вивчив роль міжмолекулярних взаємодій у явищі затвердіння (чи розм'якшення) полімерів, вплив пластифікації на твердість і температуру розм'якшення полімерів. Розвинув теорію затвердіння полімерів, запропонував і експериментально обґрунтував молекулярний механізм їх склування.
Досліджуючи механізм руйнування твердих тіл, вивів формулу для температурно-силової залежності довговічності і радикально змінив уявлення про механізм руйнування. У розвиненій ним теорії встановив, що процес руйнування є атомно-кінетичним процесом і міцність тіла визначається не тільки силами міжатомного зчеплення, а й інтенсивністю теплового руху. У результаті виникло уявлення про кінетичну природу міцності твердих тіл. Отримав дані про справжні локальні напруження на міжатомних зв'язках, про розрив цих зв'язків, про ініційовані такими розривами вторинні молекулярно-деструкційні процеси, про виникнення зародкових розривів суцільності.
Створив школу в галузі фізики міцності. Герой Соціалістичної Праці (1975). Головний редактор журналу «Фізика твердого тіла».