Над водно-болотяними угіддями в південно-західній частині озера Маракайбо можна спостерігати незабутнє видовище - потужну і майже безперервну грозу - до 20000 спалахів блискавок за ніч. Це і є знаменита блискавка Кататумбо - найбезперервніша гроза світу. Достеменно не відомо, коли почалася блискавка Маракайбо - але це явище стало частиною розповідей корінних народів.
Блискавка Кататумбо була добре описана відомими натуралістами Олександром фон Гумбольдтом та італійським географом Агустіном-Кодассі, який описав її як безперервний спалах, що витікає з околиць річки Сулія.
У 20 столітті та на початку 21-го століття інші вчені досліджували механізм блискавок Кататумбо. Мельчор Браво Сентено у 1911 році припустив, що блискавка Кататумбо виникає внаслідок специфічного для цього регіону вітрового режиму та особливостей рельєфу місцевості. Венесуельський вчений російського походження Андрій Завротський ( організував три експедиції у 1966 - 1970) визначив три епіцентри блискавок Кататумбо в болоті національного парку Хуан Мануель де Агуас, у Кларас Агуас Неграс та в місці на захід від озера. У той час багато хто вважав, що блискавки викликані випаровуванням нафти, але Завротський спростував цю версію, адже у двох із трьох місць, позначених ним як епіцентри, нафти не було.
Експедиції Нельсона Фалькона та інших вчених призвели до ще однієї гіпотези: піроелектричного механізму. Вона припускає, що вітри над рівнинами Маракайбо збирають метан, який живить заряди блискавок. Але є багато областей у світі, де концентрація метану в повітрі набагато вища, але таке явище не спостерігається.
27 вересня 2005 року Блискавка Кататумбо була оголошена об'єктомприродної спадщини Сулії. Вона була також включена до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Венесуельці з жалем зазначають, що експерти ЮНЕСКО не розуміють, що можуть існувати погодні явища, пов'язані з певною місцевістю.
У січні 2010 року сталася незвична подія - блискавка Кататумбо зникла. Блискавки не було видно, над озером Маракайбо нависла темрява. Але детальні дослідження показали, що процес розряду тривав, просто блискавка була недоступна для спостереження неозброєним оком. Найімовірніше, причиною зупинки стала незвична посуха у Венесуелі. Блискавка Кататумбо відновилася у квітні 2010 року, після понад 2-х місяців "відпустки". До цього блискавка Кататумбо зникала лише протягом трьох тижнів у 1906 році, після цунамі, викликаного катастрофічним землетрусом магнітудою 8.8.
Блискавки спостерігаються в області між 8°30 ` і 9°45 північної широти і 71 ° і 73 ° західної довготи, у штаті Сулія, Венесуела. На відміну від звичайних гроз блискавки Кататумбо завжди відбуваються в одному й тому ж місці і можуть спостерігатися 140 - 160 ночей на рік, по 10 годин.
Гроза починається приблизно через годину після заходу сонця. Вона дуже інтенсивна: можна спостерігати 20000 спалахів за одну ніч. Заряди мають силу понад 400 000 ампер кожен.
Гроза відбувається у гігантських грозових хмарах у передгір'ях гори. Рівнина Маракайбо часто вільна від хмар у нічний час. Човни можуть виходити на озеро Маракайбо вночі, і пасажири можуть насолоджуватися чудовим явищем природи. Завдяки ясному небу, блискавки видно здалеку в Карибському морі - навіть з відстані 500 км. Таким чином, друга назва цього феномену - Маяк Маракайбо. Навряд чи людина зможе побудувати маяк, яскравіший за цей.
Блискавки часто помаранчеві та червоні. Грім чути рідко і здалеку. Деякі дослідники ( а також багато журналістів і туроператорів ) вважають, що ці особливості зумовлені конкретною хімією місцевості або іншими, навіть загадковими особливостями, унікальними для Кататумбо. Насправді це звичайні блискавки, просто ясне небо над озером Маракайбо дозволяє бачити дуже далеко - гроза відбувається приблизно за 50 - 100 км від озера. Звук грому губиться на такій відстані - звуки рідко чутні на відстані понад 25 кілометрів. Помаранчевий і червоний колір блискавки також викликаний великою відстанню та частинками пилу й пари в атмосфері. Велика відстань дозволяє побачити в основному електричні розряди між різними частинами грозової хмари - через це багато хто вважає, що Блискавка Кататумбо не б'є в землю. Це також не відповідає дійсності - і в цьому відношенні вона нічим не відрізняється від звичайних гроз.
Наукові дослідження блискавок Кататумбо тривають і донині, і з'являються нові пояснення для неї. Але, найімовірніше, це було пояснено ще у 1911 році. Ключ до розгадки цього унікального орієнтира, найімовірніше, лежить у взаємодії унікальної місцевої топографії, вітру та тепла.
Високі гори оточують рівнину Маракайбо з трьох сторін. Специфічний вітер ( низькі повітряні потоки ) дме з єдиної сторони, вільної від гір - з північного сходу. Спекотне тропічне сонце нагріває озеро і болота протягом дня - випаровування нагрівають і зволожують повітря.
На південний захід від рівнини вітер зустрічає високі гори. Електрично заряджені маси вологого і гарячого повітря тут змушені йти вгору. Конденсати парів утворюють грозові хмари, і починається електричний розряд.
За оцінками, блискавки Маракайбо виробляють близько 10% тропосферного озону світу.
Зникнення блискавок Кататумбо у 2010 році викликало тривожне повідомлення - щось, схоже, змінюється в місцевому кліматі. Найімовірніше, частина провини лежить на вирубці лісів і розвитку сільського господарства в районі озера Маракайбо.