Лінник Володимир Павлович (народився 6.07.1889) — радянський фізик, академік (1939). Народився в Харкові. Закінчив Київський університет (1914). З 1926 працює в Державному оптичному інституті (спочатку ст. науковий співробітник, потім начальник лабораторії, з 1951 — начальник відділу). Одночасно в 1933—41 — професор Ленінградського університету і в 1946 — 68 — ст. науковий співробітник Пулковської обсерваторії.
Перший цикл робіт присвячений оптиці рентгенівських променів і дослідженню структури кристалів. З 30-х років основні роботи спрямовані на створення нових високоточних оптичних і оптико-електронних методів вимірювання і контролю в машинобудуванні, астрономії і оптичній промисловості. Зокрема, вперше розробив широко застосовувані нині інтерференційні методи контролю шорсткості і правильності форми великогабаритних металевих поверхонь, вимірювання кількості речовини в малоконтрастних біологічних мікрооб'єктах і багато інших. За пропозицією і під керівництвом Лінника розроблено низку астрономічних приладів, зокрема зоряний інтерферометр з базою 6 м для досліджень подвійних зір та ін. Розробив метод автоматичної компенсації шкідливої турбулентності повітря, який поклав початок розвитку адаптивної оптики.
Герой Соціалістичної праці (1969). Державні премії СРСР (1946, 1950). Золота медаль С. І. Вавилова (1973).