Ньютон Ісаак (4.01.1643-31.03.1727) — видатний англійський вчений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики, член Лондонського королівського товариства (1672), президент (з 1703). Народився у Вулсторпі. Закінчив Кембриджський університет (1665). У 1669—1701 очолював у ньому кафедру. З 1695 — доглядач, з 1699 — директор Монетного двору.
Роботи стосуються механіки, оптики, астрономії, математики. Сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, дисперсію світла, розвинув корпускулярну теорію світла, розробив (незалежно від Г. Лейбніца) диференціальне та інтегральне числення. Узагальнивши результати досліджень своїх попередників у галузі механіки і свої власні, створив величезну працю «Математичні начала натуральної філософії» («Начала»), видану в 1687. «Начала» містили основні поняття та аксіоматику класичної механіки, зокрема поняття маса (якому Ньютон надавав великого значення як основному в механічних процесах), кількість руху, сила, прискорення, доцентрова сила і три закони руху (закони Ньютона) — закон інерції, закон пропорційності сили прискоренню та закон дії і протидії. Тут же наведено його закон всесвітнього тяжіння, виходячи з якого Ньютон пояснив рух небесних тіл (планет, їхніх супутників, комет) і створив теорію тяжіння. Відкриття цього закону знаменувало перехід від кінематичного опису Сонячної системи до динамічного пояснення явищ і остаточно утвердило перемогу вчення Коперника. Він показав, що із закону всесвітнього тяжіння випливають три закони Кеплера; пояснив особливості руху Місяця, явище прецесії; розвинув теорію фігури Землі, зазначивши, що вона має бути стиснута біля полюсів, теорію припливів і відпливів; розглянув проблему створення штучного супутника Землі тощо. Встановив закон опору та основний закон внутрішнього тертя в рідинах і газах, дав формулу для швидкості поширення хвиль.
Створив фізичну картину світу, яка тривалий час панувала в науці (ньютонівська теорія простору і часу). Простір і час він вважав абсолютними, постулюючи це у своїх «Началах». З таким розумінням простору і часу тісно пов'язана його ідея далекодії — миттєвої передачі дії від одного тіла до іншого на відстань через порожній простір без допомоги матерії. Ньютонівська теорія далекодії та його схема світу панували до початку XX ст. Вперше її обмеженість виявили М. Фарадей і Дж. Максвелл, показавши її незастосовність до електромагнітних явищ, а теорія відносності, що виникла на початку XX ст., остаточно довела обмеженість класичної фізики Ньютона — фізики малих швидкостей і макроскопічних масштабів. Однак спеціальна теорія відносності зовсім не відкинула закономірностей, встановлених класичною механікою Ньютона, а лише уточнила й доповнила її для випадку руху зі швидкостями, порівнянними зі швидкістю світла у вакуумі. «Нині місце ньютонівської схеми далекодіючих сил, — писав А. Ейнштейн, — зайняла теорія поля, зазнали змін і його закони, але все, що було створено після Ньютона, є подальшим органічним розвитком його ідей і методів».
Великий внесок Ньютона в оптику. У 1666 за допомогою тригранної скляної призми розклав біле світло на сім кольорів (у спектр), тим самим довівши його складність (явище дисперсії), відкрив хроматичну аберацію. Намагаючись уникнути аберації в телескопах, у 1668 та в 1671 сконструював телескоп-рефлектор оригінальної системи — дзеркальний (відбивальний), де замість лінзи використовувалося увігнуте сферичне дзеркало (телескоп Ньютона). Досліджував інтерференцію та дифракцію світла, вивчаючи кольори тонких пластинок, відкрив так звані кільця Ньютона, встановив закономірності в їх розташуванні, висловив думку про періодичність світлового процесу. Намагався пояснити подвійне променезаломлення і близько підійшов до відкриття явища поляризації. Світло вважав потоком корпускул — корпускулярна теорія світла Ньютона (однак на різних етапах розглядав можливість існування і хвильових властивостей світла, зокрема в 1675 зробив спробу створити компромісну корпускулярно-хвильову теорію світла). Свої оптичні дослідження виклав в «Оптиці» (1704).
За своїм світоглядом Ньютон був стихійним матеріалістом, другим після Р. Декарта великим представником механістичного матеріалізму в природознавстві XVII-XVIII ст.
Наукова творчість Ньютона відіграла винятково важливу роль в історії розвитку фізики. За словами А. Ейнштейна, «Ньютон був першим, хто спробував сформулювати елементарні закони, які визначають часовий перебіг широкого класу процесів у природі з високим ступенем повноти і точності» і «... справив своїми працями глибокий і сильний вплив на весь світогляд у цілому».
На його честь названо одиницю сили в Міжнародній системі одиниць — ньютон. Член Паризької АН (1699).