1. РЕАЛЬНЕ ПРИСКОРЕННЯ ЧАСУ
Зі шкільного курсу фізики ми знаємо, що згідно з теорією відносності простір може скорочуватися, а час сповільнюватися (розтягуватися). Тільки так і ніяк інакше? А чому не може бути навпаки? Немає прикладів прояву такої симетрії властивостей? А якщо їх і не шукали?
Щоб виявити такого роду викривлення простору і часу, зовсім не обов'язково «занурюватися» в нейтронні зорі або шукати виворіт чорної діри. Дуже наочний приклад можна знайти на будь-якому металообробному заводі. При термічній обробці металу використовується його здатність до перекристалізації – одного з фазових переходів другого роду.
Сутність перекристалізації металу полягає в тому, що у певному, дуже вузькому, інтервалі температур відбувається миттєва перебудова кристалічної ґратки металу. У цю коротку мить метал стає надзвичайно пластичним.
Наведемо просту аналогію цього процесу – у якійсь посудині у строго визначеному порядку укладені однакового розміру скляні кульки. Нам потрібно за лічені миті змінити тип упаковки кульок, не виймаючи їх із посудини, наприклад – перетворити гранецентровану кубічну на найщільнішу гексагональну ґратчасту. Очевидно, що зробити це неможливо. По-перше, нам знадобиться дещо розширити стінки посудини, щоб у кульок з'явилися необхідні для переміщення ступені свободи. По-друге – посудину доведеться довго трясти, оскільки під час пошуку свого нового положення у вібруючій посудині одні кульки неминуче створюють перешкоди для інших. У металі ж аналогічний процес перебудови, що супроводжується найскладнішою, яка створює масу взаємних перешкод, взаємною компенсацією полів, миттєво відбуватися може тільки в одному випадку – у момент переходу прискорюється або ж стискається сам час. Як зразок для порівняння вкажемо інший метод термообробки – при відпалі відбувається відновлення структури металу, але цей процес триває багато годин.
Припустити, що на якусь коротку мить зразок металу збільшує свій об'єм, ми так само не можемо – фазовий перехід не відбувається одночасно в усьому оброблюваному зразку, а осередкові стрибки об'єму неминуче зруйнували б його. Виходячи з вищесказаного, залишається припустити лише одну можливість – у момент фазового переходу другого роду розширюється не об'єм матеріалу, а сам простір, забезпечуючи тим самим необхідні для процесу ступені свободи.
У момент перекристалізації метал короткочасно переходить у стан надпластичності – у попередньому розділі вже було зроблено припущення про безпосередній зв'язок ефекту зникнення сили тертя й послаблення дії заборони Паулі, що робить структуру атомів більш «податливою». У цьому зв'язку - що таке надпластичність, як не податливість структури матеріалу? Розтягування простору робить процеси, що відбуваються в металі, більш індиферентними, незалежними одне від одного, цим і пояснюється послаблення дії заборони Паулі.
Треба сказати, що з таким становищем справ, за якого простір здатний тільки стискатися, а час тільки розтягуватися, у фізиків-теоретиків давно вже не сходяться «кінці з кінцями». Для усунення суперечностей вони змушені винаходити якісь кротові нори, що «прошивають» простір. Чи не простіше припустити, що відомі викривлення простору і часу мають своїх симетричних антиподів із протилежним знаком? Здається, що простір швидше стискається і розтягується, ніж пронизує сам себе.
Микола Олександрович Козирєв багато років присвятив дослідженню властивостей часу. Результати цілого ряду проведених ним експериментів вказують на безпосередній зв'язок фазових переходів і швидкості течії часу. «Поблизу якогось досить інтенсивного незворотного процесу спостерігалися дивні зміни багатьох фізичних явищ. По сусідству зі склянкою рідкого азоту, що випаровується, або посудиною, де відбувається швидка кристалізація розчину, змінюється електричний опір провідників, навіть якщо вони відокремлені скляними й металевими екранами. Зростає або, навпаки, знижується рівень флуктуаційних шумів у радіоапаратурі. Дивовижним чином змінюється швидкість розвитку колоній бактерій у поживному бульйоні». Інтенсивні незворотні процеси – це не що інше, як фазові переходи.
Можна припустити, що в момент фазового переходу першого роду час, навпаки, сповільнюється, а рівень взаємних перешкод зростає. Будь-який такий фазовий перехід означає передусім зміну кількості зв'язків у даній кількості речовини, а такий процес не може не викликати взаємних перешкод. Характерно, що в ситуації, коли джерел перешкод недостатньо, фазовий перехід першого роду може набагато «затриматися». Так, пропущена через фільтр тонкого очищення під тиском вода може не замерзати і при - 40° С. І, навпаки, при появі джерела перешкод – порошинки у воді або частинки в камері Вільсона починається інтенсивна течія процесу. Час сповільнюється й поблизу чорної діри, але ж процес поглинання нею речовини - теж фазовий перехід першого роду.
Тут доречно так само згадати про один експеримент американських фізиків. Стиснутий за кімнатної температури графіт під тиском 170 тисяч атмосфер тимчасово перетворювався на алмаз, набуваючи всіх його властивостей, однак після зняття тиску знову ставав графітом. Як уже згадувалося, при фазовому переході першого роду сповільнюється час і різко збільшується кількість взаємних перешкод. В експерименті тільки величезний тиск протидіє цим перешкодам, не дозволяючи кристалу зруйнуватися, а відведення тепла не дозволяє їм «вгамуватися», тому після зняття тиску вони знову руйнують кристал. При утворенні природних алмазів і в усіх способах виробництва штучних тепло не відводиться і взаємні перешкоди поступово «заспокоюються». Це віддалено нагадує багатогодинний процес відпалу металу, що знімає внутрішні напруження.
Загалом феномен зміни швидкості часу можна пояснити на простому прикладі. Якщо робітники на підприємстві працюють узгоджено і не заважають один одному, замовлення буде виконано швидко. Якщо їхні дії погано узгоджені і вони постійно створюють перешкоди в роботі один одному, замовлення виконуватиметься довго.
Цілком імовірно, що при фазових переходах швидкість течії часу набуває екстремальних значень. При фазових переходах другого роду час тече максимально швидко, при переходах першого роду – максимально повільно. Чому ж тоді ми не помічаємо цих викривлень часу? Слід пам'ятати, що, по-перше, фазові переходи існують у дуже вузьких часових рамках – тобто лише в момент безпосередньої участі даної молекули або атома в процесі. По-друге: найсильніше цей ефект проявляється у відносно дуже невеликій області простору, що оточує електрони або ядра, а адже речовина, по великому рахунку, складається з порожнечі.
2. УЯВНЕ ПРИСКОРЕННЯ ЧАСУ
Люди, які пережили хвилини смертельної небезпеки, іноді відзначають дивні викривлення часу, дуже швидкоплинний розвиток ситуації здається їм чомусь сповільненим. У цьому особливому стані людина за лічені миті встигає здійснити безліч чітких і настільки необхідних для порятунку дій, а її фізичні можливості багаторазово зростають. Тому існує безліч свідчень, особливо серед людей, чия професія пов'язана з ризиком для життя.
Можна було б припустити, що причина цього явища нехитра – в екстремальній ситуації збуджена нервова система дозволяє людині швидше приймати рішення, швидше рухатися, і т. д., але такому висновку суперечить характер спостережень. Наприклад, випадок, що стався під час війни з Федором Микитовичем Філатовим. Поруч із ним впав снаряд, і ось його опис того, що відбувалося: “Я чітко бачив (і ніколи не забуду!), як танув сніг навколо розпеченої болванки, як по сталевій поверхні зазміїлися вогняні тріщини, як повільно почали відділятися і плавно підніматися уламки. Усе це відбувалося беззвучно, немов у німому кіно. А потім — усе набуло звичного ритму. Люто злетів стовп вибуху, гримнуло, немов дошкою вдарило по вухах, і я знепритомнів”. Важко не повірити ветерану, а адже описаний випадок суперечить відомому порядку передачі інформації по нейронах у зоровий центр.
Частота, за якої зір людини перетворює швидке чергування кадрів на рухомий образ, становить 50-60 герц. Вона визначається довжиною нейронного зв'язку, що з'єднує очне яблуко і зоровий центр, і, відповідно – часом проходження сигналу. З цієї причини кішки і собаки, у яких менші розміри черепної коробки, те, що відбувається на екрані, сприймають лише як окремі слайди, що змінюють один одного. Це вказує на те, що людина просто не змогла б спостерігати, як повільно розповзаються вогняні тріщини по корпусу снаряда, що вибухає, якби сигнал надходив по нейронних зв'язках. Її мозок встиг би зафіксувати тільки один окремий «кадр», а не всю послідовність змін.
Очевидно, що ні про яке реальне сповільнення часу не може бути й мови – людина не може на секунду взяти і перетворитися, скажімо, на нейтронну зорю. А що може бути? Можна припустити наявність якоїсь системи передачі інформації в організмі, що дублює нейронну в разі екстреної необхідності. Адже наявність резервних дублювальних систем не виняток, а норма, необхідна умова виживання для будь-якого організму. Як кандидат на цю роль цілком підійшла б система акупунктурних каналів.
Роль цієї системи в життєдіяльності організму людини зараз інтенсивно вивчається, і один із встановлених фактів – акупунктурні канали виконують в організмі роль хвилеводів, причому для широкого діапазону частот. Інша їхня примітна в цьому контексті особливість – вони оточені щільною мережею нейронів. Можна припустити, що в екстремальній ситуації інформація в організмі починає передаватися не електрохімічним способом за допомогою нейронних зв'язків, а по цих хвилеводах, що різко скорочує час прийняття рішень і прискорює реакції організму. Перехід такого роду здатний вплинути і на сприйняття людиною часу, викликати відчуття його «сповільнення». Цей спосіб передачі інформації, ймовірно, відрізняється високими енергетичними витратами, і тому застосовується лише в екстремальних ситуаціях.
Феноменальні успіхи в мобілізації всіх сил організму, які демонструють майстри східних єдиноборств, цілком можуть виявитися виробленою багаторічними тренуваннями здатністю зусиллям волі «підключати» резервну систему керування організмом, яка в нетренованої людини проявляє себе лише в хвилину смертельної небезпеки.
Включенням цієї резервної системи можна спробувати пояснити й інше незрозуміле й досить рідкісне явище – «видіння», пам'ять про які залишається в людей, що перенесли клінічну смерть. Якщо резервна система зв'язку включається в екстремальній ситуації, то наближення смерті, безумовно, і є такою. У момент настання смерті припиняється дія нейронного зв'язку, однак можна припустити, що хвильова здатна ще якийсь час функціонувати, і це обов'язково повинно проявлятися в зовнішніх ознаках. Таке пояснення звільняє це важкопояснюване явище від якогось містичного підґрунтя, а до слова сказати, і самі «видіння» загалом носять цілком очікуваний характер - у них мусульманин, наприклад, ніколи не спілкується з Буддою.
Юріков Юрій Михайлович
E-mail: yurikov.yurij@yandex.ru
Зі шкільного курсу фізики ми знаємо, що згідно з теорією відносності простір може скорочуватися, а час сповільнюватися (розтягуватися). Тільки так і ніяк інакше? А чому не може бути навпаки? Немає прикладів прояву такої симетрії властивостей? А якщо їх і не шукали?
Щоб виявити такого роду викривлення простору і часу, зовсім не обов'язково «занурюватися» в нейтронні зорі або шукати виворіт чорної діри. Дуже наочний приклад можна знайти на будь-якому металообробному заводі. При термічній обробці металу використовується його здатність до перекристалізації – одного з фазових переходів другого роду.
Сутність перекристалізації металу полягає в тому, що у певному, дуже вузькому, інтервалі температур відбувається миттєва перебудова кристалічної ґратки металу. У цю коротку мить метал стає надзвичайно пластичним.
Наведемо просту аналогію цього процесу – у якійсь посудині у строго визначеному порядку укладені однакового розміру скляні кульки. Нам потрібно за лічені миті змінити тип упаковки кульок, не виймаючи їх із посудини, наприклад – перетворити гранецентровану кубічну на найщільнішу гексагональну ґратчасту. Очевидно, що зробити це неможливо. По-перше, нам знадобиться дещо розширити стінки посудини, щоб у кульок з'явилися необхідні для переміщення ступені свободи. По-друге – посудину доведеться довго трясти, оскільки під час пошуку свого нового положення у вібруючій посудині одні кульки неминуче створюють перешкоди для інших. У металі ж аналогічний процес перебудови, що супроводжується найскладнішою, яка створює масу взаємних перешкод, взаємною компенсацією полів, миттєво відбуватися може тільки в одному випадку – у момент переходу прискорюється або ж стискається сам час. Як зразок для порівняння вкажемо інший метод термообробки – при відпалі відбувається відновлення структури металу, але цей процес триває багато годин.
Припустити, що на якусь коротку мить зразок металу збільшує свій об'єм, ми так само не можемо – фазовий перехід не відбувається одночасно в усьому оброблюваному зразку, а осередкові стрибки об'єму неминуче зруйнували б його. Виходячи з вищесказаного, залишається припустити лише одну можливість – у момент фазового переходу другого роду розширюється не об'єм матеріалу, а сам простір, забезпечуючи тим самим необхідні для процесу ступені свободи.
У момент перекристалізації метал короткочасно переходить у стан надпластичності – у попередньому розділі вже було зроблено припущення про безпосередній зв'язок ефекту зникнення сили тертя й послаблення дії заборони Паулі, що робить структуру атомів більш «податливою». У цьому зв'язку - що таке надпластичність, як не податливість структури матеріалу? Розтягування простору робить процеси, що відбуваються в металі, більш індиферентними, незалежними одне від одного, цим і пояснюється послаблення дії заборони Паулі.
Треба сказати, що з таким становищем справ, за якого простір здатний тільки стискатися, а час тільки розтягуватися, у фізиків-теоретиків давно вже не сходяться «кінці з кінцями». Для усунення суперечностей вони змушені винаходити якісь кротові нори, що «прошивають» простір. Чи не простіше припустити, що відомі викривлення простору і часу мають своїх симетричних антиподів із протилежним знаком? Здається, що простір швидше стискається і розтягується, ніж пронизує сам себе.
Микола Олександрович Козирєв багато років присвятив дослідженню властивостей часу. Результати цілого ряду проведених ним експериментів вказують на безпосередній зв'язок фазових переходів і швидкості течії часу. «Поблизу якогось досить інтенсивного незворотного процесу спостерігалися дивні зміни багатьох фізичних явищ. По сусідству зі склянкою рідкого азоту, що випаровується, або посудиною, де відбувається швидка кристалізація розчину, змінюється електричний опір провідників, навіть якщо вони відокремлені скляними й металевими екранами. Зростає або, навпаки, знижується рівень флуктуаційних шумів у радіоапаратурі. Дивовижним чином змінюється швидкість розвитку колоній бактерій у поживному бульйоні». Інтенсивні незворотні процеси – це не що інше, як фазові переходи.
Можна припустити, що в момент фазового переходу першого роду час, навпаки, сповільнюється, а рівень взаємних перешкод зростає. Будь-який такий фазовий перехід означає передусім зміну кількості зв'язків у даній кількості речовини, а такий процес не може не викликати взаємних перешкод. Характерно, що в ситуації, коли джерел перешкод недостатньо, фазовий перехід першого роду може набагато «затриматися». Так, пропущена через фільтр тонкого очищення під тиском вода може не замерзати і при - 40° С. І, навпаки, при появі джерела перешкод – порошинки у воді або частинки в камері Вільсона починається інтенсивна течія процесу. Час сповільнюється й поблизу чорної діри, але ж процес поглинання нею речовини - теж фазовий перехід першого роду.
Тут доречно так само згадати про один експеримент американських фізиків. Стиснутий за кімнатної температури графіт під тиском 170 тисяч атмосфер тимчасово перетворювався на алмаз, набуваючи всіх його властивостей, однак після зняття тиску знову ставав графітом. Як уже згадувалося, при фазовому переході першого роду сповільнюється час і різко збільшується кількість взаємних перешкод. В експерименті тільки величезний тиск протидіє цим перешкодам, не дозволяючи кристалу зруйнуватися, а відведення тепла не дозволяє їм «вгамуватися», тому після зняття тиску вони знову руйнують кристал. При утворенні природних алмазів і в усіх способах виробництва штучних тепло не відводиться і взаємні перешкоди поступово «заспокоюються». Це віддалено нагадує багатогодинний процес відпалу металу, що знімає внутрішні напруження.
Загалом феномен зміни швидкості часу можна пояснити на простому прикладі. Якщо робітники на підприємстві працюють узгоджено і не заважають один одному, замовлення буде виконано швидко. Якщо їхні дії погано узгоджені і вони постійно створюють перешкоди в роботі один одному, замовлення виконуватиметься довго.
Цілком імовірно, що при фазових переходах швидкість течії часу набуває екстремальних значень. При фазових переходах другого роду час тече максимально швидко, при переходах першого роду – максимально повільно. Чому ж тоді ми не помічаємо цих викривлень часу? Слід пам'ятати, що, по-перше, фазові переходи існують у дуже вузьких часових рамках – тобто лише в момент безпосередньої участі даної молекули або атома в процесі. По-друге: найсильніше цей ефект проявляється у відносно дуже невеликій області простору, що оточує електрони або ядра, а адже речовина, по великому рахунку, складається з порожнечі.
2. УЯВНЕ ПРИСКОРЕННЯ ЧАСУ
Люди, які пережили хвилини смертельної небезпеки, іноді відзначають дивні викривлення часу, дуже швидкоплинний розвиток ситуації здається їм чомусь сповільненим. У цьому особливому стані людина за лічені миті встигає здійснити безліч чітких і настільки необхідних для порятунку дій, а її фізичні можливості багаторазово зростають. Тому існує безліч свідчень, особливо серед людей, чия професія пов'язана з ризиком для життя.
Можна було б припустити, що причина цього явища нехитра – в екстремальній ситуації збуджена нервова система дозволяє людині швидше приймати рішення, швидше рухатися, і т. д., але такому висновку суперечить характер спостережень. Наприклад, випадок, що стався під час війни з Федором Микитовичем Філатовим. Поруч із ним впав снаряд, і ось його опис того, що відбувалося: “Я чітко бачив (і ніколи не забуду!), як танув сніг навколо розпеченої болванки, як по сталевій поверхні зазміїлися вогняні тріщини, як повільно почали відділятися і плавно підніматися уламки. Усе це відбувалося беззвучно, немов у німому кіно. А потім — усе набуло звичного ритму. Люто злетів стовп вибуху, гримнуло, немов дошкою вдарило по вухах, і я знепритомнів”. Важко не повірити ветерану, а адже описаний випадок суперечить відомому порядку передачі інформації по нейронах у зоровий центр.
Частота, за якої зір людини перетворює швидке чергування кадрів на рухомий образ, становить 50-60 герц. Вона визначається довжиною нейронного зв'язку, що з'єднує очне яблуко і зоровий центр, і, відповідно – часом проходження сигналу. З цієї причини кішки і собаки, у яких менші розміри черепної коробки, те, що відбувається на екрані, сприймають лише як окремі слайди, що змінюють один одного. Це вказує на те, що людина просто не змогла б спостерігати, як повільно розповзаються вогняні тріщини по корпусу снаряда, що вибухає, якби сигнал надходив по нейронних зв'язках. Її мозок встиг би зафіксувати тільки один окремий «кадр», а не всю послідовність змін.
Очевидно, що ні про яке реальне сповільнення часу не може бути й мови – людина не може на секунду взяти і перетворитися, скажімо, на нейтронну зорю. А що може бути? Можна припустити наявність якоїсь системи передачі інформації в організмі, що дублює нейронну в разі екстреної необхідності. Адже наявність резервних дублювальних систем не виняток, а норма, необхідна умова виживання для будь-якого організму. Як кандидат на цю роль цілком підійшла б система акупунктурних каналів.
Роль цієї системи в життєдіяльності організму людини зараз інтенсивно вивчається, і один із встановлених фактів – акупунктурні канали виконують в організмі роль хвилеводів, причому для широкого діапазону частот. Інша їхня примітна в цьому контексті особливість – вони оточені щільною мережею нейронів. Можна припустити, що в екстремальній ситуації інформація в організмі починає передаватися не електрохімічним способом за допомогою нейронних зв'язків, а по цих хвилеводах, що різко скорочує час прийняття рішень і прискорює реакції організму. Перехід такого роду здатний вплинути і на сприйняття людиною часу, викликати відчуття його «сповільнення». Цей спосіб передачі інформації, ймовірно, відрізняється високими енергетичними витратами, і тому застосовується лише в екстремальних ситуаціях.
Феноменальні успіхи в мобілізації всіх сил організму, які демонструють майстри східних єдиноборств, цілком можуть виявитися виробленою багаторічними тренуваннями здатністю зусиллям волі «підключати» резервну систему керування організмом, яка в нетренованої людини проявляє себе лише в хвилину смертельної небезпеки.
Включенням цієї резервної системи можна спробувати пояснити й інше незрозуміле й досить рідкісне явище – «видіння», пам'ять про які залишається в людей, що перенесли клінічну смерть. Якщо резервна система зв'язку включається в екстремальній ситуації, то наближення смерті, безумовно, і є такою. У момент настання смерті припиняється дія нейронного зв'язку, однак можна припустити, що хвильова здатна ще якийсь час функціонувати, і це обов'язково повинно проявлятися в зовнішніх ознаках. Таке пояснення звільняє це важкопояснюване явище від якогось містичного підґрунтя, а до слова сказати, і самі «видіння» загалом носять цілком очікуваний характер - у них мусульманин, наприклад, ніколи не спілкується з Буддою.
Юріков Юрій Михайлович
E-mail: yurikov.yurij@yandex.ru