Вавилов Сергій Іванович (24.03.1891—25.01.1951) — радянський фізик і громадський діяч, академік (1932; член-кореспондент 1931), президент АН СРСР (з 1945). Народився в Москві. Закінчив Московський університет (1914). У 1914—18 був на військовій службі. У 1918—30 завідував відділенням фізичної оптики Інституту фізики і біофізики Наркомздраву РРФСР, викладав (1918—32) також у Московському університеті (з 1929 — професор і завідувач кафедри). У 1932—45 — науковий керівник Державного оптичного інституту і завідувач лабораторії, з 1932 — директор Фізичного інституту АН СРСР (з 1934 — завідувач лабораторії люмінесценції). Основні роботи стосуються фізичної оптики, зокрема люмінесценції і вивчення природи світла. Встановив основні закони, що керують енергетикою процесу люмінесценції, відкрив (1927) залежність квантового виходу люмінесценції від довжини хвилі збуджувального випромінювання (закон Вавилова), виявив (1923) разом з В. Л. Льовшиним перший нелінійний ефект в оптиці. Багато зробив для практичного застосування явища люмінесценції, зокрема в освітленні. Вавиловим і його учнями розроблено високоекономічні люмінесцентні лампи, методи люмінесцентного аналізу, створено ультрафіолетову і люмінесцентну мікроскопію. Під керівництвом Вавилова здійснено видатне відкриття. У 1934 його учень П. О. Черенков виявив особливе світіння чистих рідин під дією гамма-променів (ефект Вавилова — Черенкова). Пояснення цього явища незабаром дали І. Є. Тамм і І. М. Франк. За відкриття і пояснення цього явища П. О. Черенков, І. М. Франк і І. Є. Тамм у 1958 удостоєні Нобелівської премії. Значний цикл досліджень, здійснений Вавиловим, стосується явищ, що є безпосереднім доказом квантової природи світла. Заклав основи нового напряму, названого ним мікрооптикою.Як історик науки Вавилов широко відомий працями, присвяченими І. Ньютону і М. В. Ломоносову. Переклав російською мовою «Оптику» Ньютона, склав до неї коментарі і примітки, написав наукову біографію Ньютона, книгу про життя і наукову діяльність Ломоносова та ін. У 1934 заснував серію «Класики науки». Очолював (з 1938) Комісію з історії Академії наук СРСР. Значну увагу приділяв також філософським питанням природознавства, активно виступаючи проти ідеалістичних концепцій буржуазних філософів і фізиків. Широко відомі його праці «Ленін і сучасна фізика», «Нова фізика і діалектичний матеріалізм». Вавилов талановито поєднував наукову діяльність з широкою популяризацією досягнень науки, вивченням її історії. Зразком науково-популярного викладу є його книги «Око і Сонце», «Про тепле і холодне світло» та інші, що увійшли до золотого фонду радянської науково-популярної літератури. Був одним із ініціаторів створення Товариства «Знання» і його першим головою (з 1947).
Багато зробив для наукового книговидання в СРСР як голова Редакційно-видавничої ради АН СРСР (з 1945), головний редактор 2-го видання ВРЕ (з 1949) і член редколегій низки серій, журналів. Державні премії СРСР (1943, 1946, 1951). Створив школу фізиків (І. М. Франк, П. О. Черенков. С. Н. Вернов, В. О. Фабрикант, П. П. Феофілов, Е. І. Адирович, Н. О. Добротин, А. Н. Севченко, М. Н. Аленцев, В. В. Антонов-Романовський, О. М. Бонч-Бруєвич, Е. М. Брумберг, А. О. Власов. М. Д. Галанін, Л. В. Грошев, М. А. Константинова, В. Л. Льовшин, З. Л. Моргенштерн, Б. Я. Свешников, Н. О. Толстой, В. С. Фурсов, І. А. Хвостиков, А. А. Шишловський та ін.).
Член низки академій наук і наукових товариств. У 1951 Президією АН СРСР заснована золота медаль імені С. І. Вавилова.
Ім'я С. І. Вавилова присвоєно Інституту фізичних проблем АН СРСР і Державному оптичному інституту.