У початковий момент роботи на потужності реактор, як правило, неотруєний, тобто концентрації йоду й ксенону в його твелах - нульові. Але під час роботи реактора концентрації того й другого починають зростати, і неважко уявити собі, до якого рівня вони зростатимуть. Оскільки швидкість спаду ксенону прямо пропорційна величині його концентрації (погляньте на останні два доданки (19.1.1)), то який би не був характер його утворення, рано чи пізно кількість накопиченого ксенону досягне такої величини, що швидкість його спаду зрівняється зі швидкістю його утворення. У цьому випадку концентрація накопиченого ксенону має стабілізуватися за величиною (тобто досягти стаціонарного значення). І очевидно, що для досягнення цього стану реактор має працювати на сталому рівні потужності й пропрацювати на цьому рівні потужності досить тривалий час. Який саме - побачимо далі.
Стаціонарним називається отруєння, властиве реактору, що тривало працює на сталому рівні потужності, внаслідок чого встановлюються сталі в часі концентрації йоду й ксенону.
Таким чином, умовами стаціонарності отруєння реактора ксеноном є:
а) Ф(t) = idem = Ф0, б) Nxe(t) = idem = Nxeст, в) NI(t) = Niст, (19.2.1)
причому, останні дві умови рівносильні умовам:
dNXe/dt = 0 и dNI / dt = 0 (19.2.2)
Стаціонарним називається отруєння, властиве реактору, що тривало працює на сталому рівні потужності, внаслідок чого встановлюються сталі в часі концентрації йоду й ксенону.
Таким чином, умовами стаціонарності отруєння реактора ксеноном є:
а) Ф(t) = idem = Ф0, б) Nxe(t) = idem = Nxeст, в) NI(t) = Niст, (19.2.1)
причому, останні дві умови рівносильні умовам:
dNXe/dt = 0 и dNI / dt = 0 (19.2.2)