Експонента, якою б складною вона не була, - крива асимптотична: вона досягає свого усталеного (стаціонарного) значення лише по закінченні нескінченного за величиною відрізка часу. Практично (тобто з відносною похибкою не більш як 1%) поточне значення експоненти зрівнюється з її стаціонарним значенням за час, що дорівнює 6 ÷ 7 періодам її «зменшення вдвічі», тобто в даному разі – 6 ÷ 7 періодам напіврозпаду, що визначає перехідний процес зміни концентрації йоду-135. А оскільки період напіврозпаду йоду-135 відомий (T1/2 = 6.7 години), то час практичного настання стаціонарного отруєння реактора ксеноном:
tXeст ≈ 7 х 6.7 ≈ 47 год ≈ 2 доби (19.2.10)
І виявляється, що практично неважливо, на якому рівні потужності працював реактор ці дві доби, оскільки після 47 годин усі експоненти практично зливаються в одну. Отже, запам'ятаймо:
Час практичного настання стаціонарного отруєння реактора, що працює на будь-якому незмінному рівні потужності, становить дві доби.
Після цього, якщо реактор продовжує працювати на цьому ж рівні потужності, величина отруєння реактора ксеноном не змінюється. А це означає, що оператору після настання стаціонарного отруєння не доведеться вживати дій з компенсації змін реактивності реактора, потрібних для утримання реактора в критичному стані на заданій потужності.
tXeст ≈ 7 х 6.7 ≈ 47 год ≈ 2 доби (19.2.10)
І виявляється, що практично неважливо, на якому рівні потужності працював реактор ці дві доби, оскільки після 47 годин усі експоненти практично зливаються в одну. Отже, запам'ятаймо:
Час практичного настання стаціонарного отруєння реактора, що працює на будь-якому незмінному рівні потужності, становить дві доби.
Після цього, якщо реактор продовжує працювати на цьому ж рівні потужності, величина отруєння реактора ксеноном не змінюється. А це означає, що оператору після настання стаціонарного отруєння не доведеться вживати дій з компенсації змін реактивності реактора, потрібних для утримання реактора в критичному стані на заданій потужності.