Рідкий гелій при низьких температурах має низку дивних властивостей, на детальний опис яких у нас, на жаль, не вистачає часу. Багато з них просто пов'язані з тим, що атом гелію — це бозе-частинка. Одна з цих властивостей— рідкий гелій тече без будь-якого в'язкого опору. Це насправді та сама «суха» вода, про яку ми говорили в одній із попередніх глав (за умови, що швидкості достатньо низькі). Причина тут ось у чому. Щоб рідина мала в'язкість, у ній мають бути внутрішні втрати енергії; потрібно, щоб одна з частин рідини могла рухатися не так, як решта рідини. Це означає, що має бути можливість вибивати деякі атоми в стани, відмінні від тих, у яких перебувають інші атоми. Але при достатньо низьких температурах, коли тепловий рух стає дуже слабким, усі атоми прагнуть потрапити в ті самі умови. Так, якщо деякі з них рухаються в один бік, то й усі атоми намагаються рухатися всі разом так само. Це свого роду жорсткість щодо руху, і такий рух важко розбити на неправильні турбулентні частини, як це було б, скажімо, з незалежними частинками. Отже, в рідині бозе-частинок є сильне прагнення до того, щоб усі атоми перейшли в один стан,— прагнення, яке подається множником √n + 1, отриманим нами раніше. (А в пляшці рідкого гелію n, звісно, дуже велике число!) Цей рух не відбувається при високих температурах, тому що тоді теплової енергії вистачає на те, щоб перевести різні атоми в усілякі різні вищі стани. Але при достатньому зниженні температури раптово настає момент, коли всі атоми гелію прагнуть опинитися в одному й тому самому стані. Гелій стає надплинним. До речі, це явище виникає лише в ізотопу гелію з атомною вагою 4. Окремі атоми ізотопу гелію з атомною вагою 3 суть фермі-частинки, і рідина тут найзвичайнісінька. Оскільки надплинність буває лише у Не4, то з усією очевидністю цей ефект квантовомеханічний, викликаний бозівською природою α-частинки.