Із закінченням початкового стрибка процес зниження густини нейтронів (нейтронної потужності) реактора йде за експоненціальним законом n(t) = A0exp (-t / T0), тобто темп зниження визначається величиною старшого (найбільшого за абсолютною величиною) кореня рівняння зворотних годин T0.
Поведінку величини T0 при різних величинах від'ємної реактивності, що надається реактору, легко простежити за самою правою гілкою графічного розв'язку рівняння зворотних годин: при ρ → - ∞ величина (1 / T0) → - λ1, тобто сама абсолютна величина кореня T0 прямує до величини (1 / λ1). Отже, граничний темп зниження потужності реактора після початкового стрибка при наданні реактору дуже великої (за абсолютною величиною) від'ємної реактивності
Tоmin = 1 / λ1 = 1 / 1.263. 10 -2 ≈ 79.2 с (12.28)
Фізичне тлумачення цього обмеженого темпу зниження густини нейтронів після завершення початкового стрибка здається цілком очевидним: з таким періодом іде β-розпад найдовгоживучішої групи попередників запізнілих нейтронів, і випередити цей темп густина нейтронів у реакторі не може.
Оскільки будь-яка спадна експонента досягає свого практичного нуля через 4 ÷ 5 своїх періодів, то можна оцінити час спаду нейтронної потужності реактора до практичного нуля з моменту закінчення початкового стрибка. Він становитиме приблизно
5 . 79.2 ≈ 400 с ≈ 6.6 хв
Так стоїть справа в гіпотетичному випадку надання критичному реактору нескінченно великої величини від'ємної реактивності. І ясно, що в реальних випадках надання реактору помірнішої величини від'ємної реактивності темп зниження потужності по завершенні початкового стрибка буде ще повільнішим (тобто величина усталеного періоду T0 буде ще більшою). Наприклад, при спрацюванні швидкодійного аварійного захисту з фізичною вагою всього в - 2.5% (тобто такого, що надає критичному реактору при повному вводі в активну зону величину від'ємної реактивності ρ = - 0.025 ) величина усталеного періоду спаду потужності після початкового стрибка виявляється рівною близько 92 с, а при ρ = - 0.010 - величина То ≈ 96 с.
Ці числові приклади підштовхують до практичного висновку про те, що немає жодного сенсу споряджати реактор аварійним захистом великої фізичної ваги з одного лише прагнення збільшити його швидкодію: збільшення фізичної ваги стрижнів аварійного захисту понад 3% узагалі недоцільне, оскільки помітного виграшу в швидкодії АЗ при цьому не спостерігається. Тому при виборі фізичної ваги системи АЗ зазвичай керуються іншими практичними міркуваннями.
Поведінку величини T0 при різних величинах від'ємної реактивності, що надається реактору, легко простежити за самою правою гілкою графічного розв'язку рівняння зворотних годин: при ρ → - ∞ величина (1 / T0) → - λ1, тобто сама абсолютна величина кореня T0 прямує до величини (1 / λ1). Отже, граничний темп зниження потужності реактора після початкового стрибка при наданні реактору дуже великої (за абсолютною величиною) від'ємної реактивності
Tоmin = 1 / λ1 = 1 / 1.263. 10 -2 ≈ 79.2 с (12.28)
Фізичне тлумачення цього обмеженого темпу зниження густини нейтронів після завершення початкового стрибка здається цілком очевидним: з таким періодом іде β-розпад найдовгоживучішої групи попередників запізнілих нейтронів, і випередити цей темп густина нейтронів у реакторі не може.
Оскільки будь-яка спадна експонента досягає свого практичного нуля через 4 ÷ 5 своїх періодів, то можна оцінити час спаду нейтронної потужності реактора до практичного нуля з моменту закінчення початкового стрибка. Він становитиме приблизно
5 . 79.2 ≈ 400 с ≈ 6.6 хв
Так стоїть справа в гіпотетичному випадку надання критичному реактору нескінченно великої величини від'ємної реактивності. І ясно, що в реальних випадках надання реактору помірнішої величини від'ємної реактивності темп зниження потужності по завершенні початкового стрибка буде ще повільнішим (тобто величина усталеного періоду T0 буде ще більшою). Наприклад, при спрацюванні швидкодійного аварійного захисту з фізичною вагою всього в - 2.5% (тобто такого, що надає критичному реактору при повному вводі в активну зону величину від'ємної реактивності ρ = - 0.025 ) величина усталеного періоду спаду потужності після початкового стрибка виявляється рівною близько 92 с, а при ρ = - 0.010 - величина То ≈ 96 с.
Ці числові приклади підштовхують до практичного висновку про те, що немає жодного сенсу споряджати реактор аварійним захистом великої фізичної ваги з одного лише прагнення збільшити його швидкодію: збільшення фізичної ваги стрижнів аварійного захисту понад 3% узагалі недоцільне, оскільки помітного виграшу в швидкодії АЗ при цьому не спостерігається. Тому при виборі фізичної ваги системи АЗ зазвичай керуються іншими практичними міркуваннями.